ГЕРОЇ  НЕ  ВМИРАЮТЬ!

Небо плакало дощем, плакала вся Борівщина... Того дня проводжали  в останню путь нашого дорогого земляка, заступника начальника штабу 92-ї окремої механізованої бригади майора Олега Вікторовича Ковбасу.Він віддав своє  життя за свободу і незалежність рідної України..

Олег Вікторович Ковбаса народився 25 березня 1976 р. в місті Рубіжне Луганської області в сім’ї робітників. Закінчив Бо-рівську ЗОШ №1. У червні 1994 р. був призваний на строкову службу до лав  Національної Гвардії України в м. Львів. А вже наступного року вступив до Військового інституту НГУ м. Харків.

Закінчивши ВУЗ, був направлений для подальшого проходження служби у військову частину м. Чугуєва командиром взводу. Згодом його призначено командиром розвідувального взводу механізованого батальйону і вже у 2011 році він став заступником начальника штабу бригади.

Олег Ковбаса має ряд державних нагород, серед яких медалі: «15 років Збройним Силам України», «За сумлінну службу III ступеня» з нагоди Дня Збройних Сил України та «За сумлінну службу II ступеня».

Олег Ковбаса був гарним сім’янином,  разом з дружиною Світланою виховували двох діток - сина Євгена та доньку Валерію.

 З самого початку  антитерористичної операції на Сході  України  захищав територіальну  цілісність держави.  А 5 квітня близько 10 години ранку сталася трагедія. Олег разом з трьома товаришами по службі загинув в результаті вибуху на  мосту у місті Щастя.

Разом з Олегом того дня пішли з життя снайпер 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону ст. солдат Федорченко Олексій Сергійович, заступник командира взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону ст. сержант Блінов Владислав Євгенович та стрілок-помічник гранатометника 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону солдатів Гуров Сергій В’ячеславович.

 Попередньо було встановлено, що близько 9:30 на мосту взводного опорного пункту в околиці м. Щастя внаслідок пострілу невстановленими особами з ПТКР з напрямку піщаного кар’єру та влучення в мінне загородження стався вибух. Міни ТМ-62 здетонували у той час, коли по мосту рухався автомобіль з українськими військовослужбовцями.

Олег Ковбаса був гарною людиною – справжнім фахівцем своєї справи,  надійним другом, добрим товаришем, порядним чоловіком. З таким, як він, кажуть, можна йти у розвідку. Для військових це дійсно не просто похвала, а визнання. Олег Вікторович часто давав інтерв’ю телевізійним журналістам, розповідав про стан справ в зоні АТО, де проходив службу, про життя військових.

Він був люблячим батьком, коханим чоловіком, гарним сином.

…Прощання з Олегом Ковбасою проходило у фойє районного Будинку культури у супроводі почесної варти, з усіма військовими почестями.  Провести в останню путь героя прийшли не тільки його рідні, друзі, побратими а й сотні небайдужих борівчан. На прощальній церемонії були присутні в.о. заступника голови ХОДА В’ячеслав Аббакумов, т.в.о військового ко-місара Харківського обласного військового комісаріату Олександр Житко, т.в.о. військового комісара Ізюмсько-Борівського    об`єднаного міського військового комісаріату Володимир Німенко, командир 92-ї окремої механізованої бригади Віктор Нікуляк, керівництво ра-йону та селища, радник голови РДА з мобілізаційних питань Олександр Бесєдін, курсанти Харківського Національної академії Національної гвардії України. Поминальну службу правив настоятель  храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрей Іоан.

- Останні місяць майор Олег Ковбаса керував обороною стратегічно важливого об’єкта – мосту біля міста Щастя. Хочу сказати, що він так організував оборону, що ніхто з його підлеглих не загинув, - розповів командир 92 механізованої бригади Віктор Нікуляк.

- Знаю Олега понад 20 років, - поділився вчитель фізвиховання Борівської ЗОШ Василь Мизюк. - Він був старанним учнем, першокласним спортсменом, вірним другом, порядною людиною. Низький уклін батькам, які виховали таку людину!

Від громадськості селища виступила Ольга Рівчак, яка зачитала власний вірш:

Хто ще не бачить, що війна

Накрила землю крилом чорним?

І тут, на сході,  і на заході вона

Пекельну муку нам несе невтомно!

І як колись у Вітчизняну,

Таку далеку і страшну

Сьогодні ворог вирив яму,

Принісши нам сумну весну.

В цей день і сонечка немає,

Та й синє небо дощем плаче

І наш герой вже спочиває,

І гірких сліз уже не бачить.

Тепло настане - я це знаю

І ворог щезне, мов роса,

І заживемо в ріднім краю,

І материнська  висохне сльоза.

Тобі вклоняємось ми вдячно

За тишу, мир і шелест трав.

І вже ніколи не пробачим

Того, хто в нас тебе забрав.

На кладовищі, де з героєм прощалися всі, хто прийшов віддати йому шану, пролунав військовий салют.

Спочивай спокійно, Олеже, ти пішов з життя, оберігаючи наш мир і спокій. Завдяки таким, як ти,  ми можемо ходити по вільній українській землі.  Пам’ять про тебе буде вічно  жити в наших серцях.

... Герої не вмирають!  Сьогодні  ми глибше усвідомлюємо, що «Слава – українській нації»,  «смерть ворогам»,   «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто слова!..

Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірять, що українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя за  її  свободу. Слава Україні! - Героям Слава!

Підготувала Олена КОЛЕСНІКОВА.