Чи довго стояти пам`ятнику?

Останнім часом у багатьох населених пунктах України спостерігається за принципом «доміно» знесення пам’ятників вождю комуністів Леніну. Не встояв він і на площі Свободи в Харкові, а здавалося, що стояти йому віки.  А після прийняття  Верховною Радою закону про засудження комуністичного режиму як злочинного та заборону його пропаганди і символіки, ленінопад, можна сказати, набрав законності.

І все це не випадково. Скоріш – закономірно. Адже скульптура в пам’ять комуністичного вождя, та ще й на центральній площі (як у нас в Боровій) – це символ влади, в даному разі тої, яка опинилася на смітнику історії.

Нашій новій владі конче потрібні і нові символи - українські. Так, на місці самітника Леніна, який стоїть на площі під вікнами держадміністрації в Боровій і якому жити залишилося, мабуть, недовго, варто було б встановити пам’ятник, наприклад, героям- українцям, які загинули в боях з терористами-сепаратистами і російськими найманцями на Донбасі, або, скажімо, розбити гарний квітник з трояндами.

Однак, серед пересічних борівчан можна зустріти тих, котрі вважають, що чіпати той пам’ятник не можна: це,мовляв, наша історія і тому подібна демагогія. При цьому забувають, або й не знають (а якщо знають, то лукавлять), що саме з легкої руки Леніна після більшовицького перевороту 1917-го розпочалася та вакханалія – суцільна руйнація символів колишньої царської влади. По-варварському знищили й пам’ятники, які мали безмежну естетичну цінність, як, наприклад, в Києві Олександру ІІ – цареві, який ліквідував ганебне для людської гідності кріпацтво.

Тож не треба обурюватися. Бо виступаєте, як це не парадоксально, проти… Леніна, який і започаткував цю традицію. Що посієш – те й пожнеш!

Михайло ГОМОН.