НІ ФАШИСТАМ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ!

2 лютого Борівщина відзначає 72 річницю визволення від німецько-фашистської окупації. Роки війни 1941-1945 років стали страшним випробуванням для всіх українців, адже кожен клаптик української землі був окупований.

7 місяців тривала окупація Борівщини. Весь цей час на території району діяв партизанський загін під керівництвом П. А. Журавльова та Борівське підпілля. Крім партизанів і підпільників не можна не згадати і окремих патріотів. Наприклад, Сусанну Олександрівну Головіну. Будучи лікарем Борівської лікарні, вона врятувала десятки молодих людей від німецької неволі, видаючи їм довідки про вигадані хвороби. Щоб запобігти масовим вивезенням юнаків та дівчат до Німеччини, вона не побоялася об’явити район тифозним.

Взагалі в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років воювати на фронт пішло 4207 борівчан, 3780 із них не повернулись додому. Близько 40 чоловік боролися в підпіллі, 78 мирних жителів загинули при бомбардуванні, 53 замучені на допитах. Майже півтори тисячі наших земляків нагороджено орденами та медалями, а п’ятеро удостоєно звання Героя Радянського Союзу: Запорожченко Г.А., Біжко В.Є., Колеснік В.С., Сентюрін В.І., Шут­ько Є. Й.

Ще жива пам’ять про ті страшні події, а над нами нависла нова загроза. Частина українських земель знову окупована, українські міста і села піддаються жорстоким обстрілам, кожного дня гинуть люди, українські патріоти потрапляють у полон, де піддаються жорстоким тортурам...

На окупованих територіях смертельно небезпечно розмовляти українською мовою, так само як захищати державну символіку (згадаймо горлівського депутата Володимира Рибака). А Україну звинувачують у фашизмі і вимагають вивести з України українські війська (парадокс). Проти нашої держави йде потужна інформаційна війна з підміною понять та створенням вигаданої неіснуючої реальності. Щоб ро-зібратися в цій складній ситуації «хто є хто» і не стати жертвою зомбування, достатньо просто усвідомлювати значення деяких слів, якими так підступно маніпулюють в інформаційному просторі вороги українського народу.

Для початку треба розібратися, що таке націоналізм, нацизм, фашизм і чим вони відрізняються між собою.

Націоналізм – по-літична течія, найважливішим принципом якої є захист нації і першорядне дотримання її інтересів. При цьому народ може бути сформований як за принципом «однієї крові», так і за принципом «однієї землі» (США), «однієї віри» (ісламістські держави). Політична ідеологія стійко захищає інтереси нації, однак не проповідує її перевагу над іншими народами. Більше того, націоналізм стверджує, що кожна нація має право на своє самовизначення. Націоналізм не суперечить демократії, ринковій економіці, свободі слова та вільнодумства.

Нацизм – агресивна ідеологія, яка базується на зверхності однієї нації над всіма іншими. В його плани входить широке поширення однієї біологічної групи, яка нібито володіє перевагою над іншими. Віра в «етнічну досконалість» одного народу дає йому «право» гнобити інші, аж до повного їх знищення. Це дозволяє проповідувати переваги одного народу над іншими, обґрунтовувати расову дискримінацію та етнічні війни. Найважливіші атрибути такої ідеології - тоталітаризм, відмова від ринкової економіки, введення загальної військової повинності, атмосфера тотальної нетерпимості та однодумності.

Фашизм — це по-літична ідеологія, заснована на тотальній владі держави, повному підпорядкуванні особистості соціуму. Для даної течії характерна наявність культу особи правителя, однопартійної системи управ-ління, пропагування переваги однієї нації над іншими народами. Це є не що інше, як диктатура нацистів. Відповідно, фашист - це людина, що сповідує (і проповідує ) перевагу однієї нації над іншими і при цьому - активний поборник жорсткої диктатури, «залізної руки», «дисципліни-порядку» , «їжакових рукавиць»  та інших принад тоталітаризму. А все інше - таємна поліція (КДБ), табори, війна - проростає з цього отруйного зерна, як смерть з ракової клітини.

Дуже важлива ознака фашизму - брехня. Звичайно, не кожен, хто бреше, фашист, але кожен фашист - обов’язково брехун. Він просто змушений брехати. Тому що диктатуру іноді ще якось можна, хоч і складно, але все-таки розумно, обгрунтувати, нацизм і фашизм же обгрунтувати можна тільки через посередництво брехні - якими-небудь фальшивими «Протоколами» або ствердженнями, начебто «євреї російський народ споїли» , «всі кавказці - природжені бандити», «українці – посібники Гітлера»  тощо. Тому фашисти - брешуть. І завжди брехали. Дуже точно сказав про них Ернест Хемінгуей:

«Фашизм є брехня, озвучувана бандитами».

Зараз світ лякають українським фашизмом. Росія лякає. Країна, в якій майже на кожному фанатському стовпі - свастика, де ріжуть і вбивають іноземців, де кожен, хто не росіянин – хач, хохол, чурка, чех, косоглазий і т.д і т.п. Де кожного дня з екранів телевізорів ллються тонни брехні про «розіп’ятих хлопчиків», «закатованих снігурів»,  «згвалтованих пенсіонерів»...  Де безперервно простим громадянам розповідають про «загниваючу Європу» та агресивно-ворожу Америку в той час, коли саме в Європі і США навчаються і живуть діти керівництва РФ, зберігаються капітали, скупляється нерухомість.  Де на державному рівні культивується зверхність «руської» нації над всіма народами світу, а культ особи президента досяг вже захмарного рівня. Де переписується і фальсифікується не лише історія, а й сьогодення. Ця країна захоплює території нашої держави і будує на них свій «руський мір» стверджуючи, що українці – це якась недонація... Так де ж фашизм? Фашисти хто???

Ще в 40-х роках ХХ століття Вінстон Черчилль сказав:

«Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами».

І ось вони прийшли. Саме від них зараз потерпає Україна. Та український народ – дуже сильна нація. Ми вже пережили одну фашистську окупацію в середині минулого століття, переживемо, здолаємо і другу. І не важливо, як вони себе називають. Ми обов’язково переможемо в цій війні, адже з нами Бог, на нашому боці правда і весь цивілізований світ.

Слава Україні!

Оксана ДУДНИК.

              ***

«...По городу моей юности ведут пленных украинских солдат с криками «Распни его»... Солдат, которые защищали украинскую землю от российских оккупантов!

…И после этого путинская пропаганда называет нас хунтой и фашистами? Мне вспомнился случай из прошлого года.

...Я мало кому рассказывала эту историю. Утром 20 февраля я пришла в госпиталь, который расположился в Костеле Св. Александра (недалеко от Майдана). Мы с волонтерами и прихожанами костела готовили для раненых спальные места. Их нужно было постелить как можно больше! И вот привезли первого раненого. Очень хорошо его помню. Его звали Саша, лет 25. У него была проломлена битой голова, а в ноге огнестрельная рана. Я впервые видела так близко кровь, ранения, особенно такие! Это было ужасно!!! Но мне не было страшно. Мне было горько, больно и бесконечно жалко наших мальчишек. Я как могла скрывала слезы и подбадривала его - я видела, что он с трудом терпит боль. Я должна была его переодеть в чистое, помыть лицо и руки, и передать врачам. Ему было неловко, что я забочусь о нем. Но я делала свое дело и успокаивала его, говорила, что скоро мы победим, что все у нас будет хорошо, что Майдан нас сделал людьми, что мы уже никогда не будем рабами, сволочами, скотами и так далее... и вдруг вижу - он плачет. Я давай его снова успокаивать. А он говорит: «Я не ваш.. Меня к вам оттуда забросили для провокаций, и свои же меня битами побили и ранили..»

Мне и в голову не пришло бить его ногами! И коменданту госпиталя тоже...

Діду мій, діду! Немає в них Бога!

Зрадили нелюди совість   і хрест,

Вкрали твою Перемогу,

Вкрали твій Харків, Варшаву та Брест!

Вкрали твій біль, похоронку, Рейхстаг!

Скроню пробиту, молитву та свічку!

Кожен убивця й грабіжник натяг

На лікоть пропутінську стрічку.

Я з жахом дивлюсь на п’яницю-сусіда -

«Дед воевал», - написав на спині…

Ти бачив в раю його діда?

Хтось бачив його на війні?

В кожному селищі, в кожному місті

Можна побачити слуг сатани.

Себе називають «антифашисти»

Й штовхають країну у пекло війни.

Діду мій, діду…ми маємо порох,

Не зрадимо пам’ять тієї війни -

Хай начувається ворог –

Ми не зганьбимо твої ордени!

Діду мій, діду, тобі двадцять п’ять…

Сини мої старші за тебе.

Ми не здамося, ми будем стоять,

Не зрадимо землю  і небо…

Тетяна Малахова (жителька м.Горлівка).