ПІШКИ НАВКОЛО УКРАЇНИ

Минулої п'ятниці у Борову прибули учасники експедиції "Пішки навколо України" Антоніна Поліщук та Ігор Литвиненко. Назва їхньої подорожі говорить сама за себе: Антоніна та Ігор поставили собі за мету пройти по периметру всю Україну, познайомитися з особливостями різних областей, побачити на власні очі природні та культурні надбання, поспілкуватися з людьми і довести - наша Україна дійсно єдина і неповторна, і має великий потенціал для розвитку. Унікальність проекту полягає у тому, що Україну ще ніхто не обходив пішки.

В житті учасники експедиції - друзі, колеги, однодумці. У кожного з них своя сім'я, діти. Антоніна за першою освітою біолог, за другою - психолог, має особисту практику, займається йогою, організовує туристичні походи. Ігор за першою освітою економіст-маркетолог, але теж перекваліфікувався у психологи, займається фотографією, подорожує, має родинний бізнес.

1 березня вони вирушили з Києва.  Пройшли всю західну Україну, через Вінницьку область спустились до Одещини, берегами Чорного та Азовського морей від Мелітополя піднялися північніше, продовжили свій шлях Донецькою та Луганською областями і таким чином опинилися на Харківщині, а зокрема -  на Борівщині. Всі події, які відбуваються з Ігорем і Антоніною протягом подорожі, вони висвітлюють на своїй сторінці у соцмережі facebook, яка так і називається "Пешком вокруг Украины".

- Ідея експедиції належить мені, - розповідає Антоніна. - задум був такий: об'єднати, "обій-няти" Україну і показати, що є така країна не просто в просторовому значенні, а країна зі своїми рівнем культури, рівнем свідомості. Ми хотіли відчути її ближче, отримати новий досвід і поділитися ним з людьми.

- Цією експедицією ми хочемо показати, що таке Україна. Бо доводилось чути від знайомих: а що там дивитися в цій Україні? Треба дивитися Італію, Францію чи Африку. Я вирішив довести, що ставлення у людей неправильне, і ми пішли. Тож сьогодні я роблю багато фото, для того, щоб показати і цим людям, що таке Україна, - додає Ігор Литвиненко. - З побаченого за час подорожі, хочу сказати, що нам дуже пощастило народитися в такій країні, адже ми маємо великі природні багатства, багату культурну спадщину, величезний туристичний потенціал. Деякі країни не можуть похвалитися навіть малесенькою частинкою нашого природного скарбу. 

За понад 5 місяців подорожі, долаючи кожного дня в середньому по 35 км шляху з рюкзаками на плечах, Антоніна та Ігор отримали масу вражень, якими щиро діляться під час спілкування.

Ігор: з нами в дорозі завжди туристичне спорядження і намет (палатка). Їжу купуємо дорогою, адже з собою все не понесеш. Харчування нам обходиться приблизно 20 грн. в день на двох. Близько 70% ночівель ми провели у наметі, інші 30% - це гостинність людей по всій Україні. Прихисток нам знаходили у найрізноманітніших місцях. Ночували ми і в монастирі, і в недобудованому готелі, і в дитячих садках, і в дитячому оздоровчому таборі, і вдома у ксьондза, і навіть в пожежній частині. На місцях знайо-мились з людьми, ділились враженнями і разом розробляли подальший маршрут подорожі. Нас цікавлять архітектурні пам'ятники, історичні місця. З Борової плануємо йти на Шевченкове, а далі - в Сковородинівку Харківського ра-йону, де похований Григорій Сковорода. Потім на Сумщину. Десь до кінця вересня плануємо свою подорож завершити.

Нам кажуть: "Оце ви вперті!". А я думаю, а не вперті ті люди, які все життя займаються тією справою, яку ненавидять? Оце точно впертість - робити кожен день лише те, що не хочеш робити.

Антоніна: ми пройшли вже більше половини шляху і скрізь зустрічали підтримку людей, в кожному населеному пункті. Так, люди всі різні, області різні, але всі класні, кожна з них - це наші перлинки. Вся Україна дуже гарна. Подорожуючи транспортом цього не осягнеш повною мірою. Західна Україна, наприклад, - це дуже "смачно", це Європа по суті. Коли ми розповідали там, що йдемо навколо України, люди плакали. І жодного разу у Львові чи Ужгороді, на Івано-Франківщині, взагалі ніде ми не почули розмов про відділення від України чи відокремлення Донбасу від держави. Всі дуже налаштовані на єдину державу, на єдність всього українського народу. Донецька область дуже доброзичлива. Там люди переживають: "На нас кажуть, що ми сепаратисти. Нас Україна не кине?". Деякі кажуть: "Хай вже за-кінчиться скоріше ця війна. Нам все одно хто прийде, - чи Росія, чи Україна". Найбільше уваги до себе ми отримали саме на Донеччині. Там взагалі якесь особливе пожвавлення: більше руху, більше машин, більше людей. Саме там нам найчастіше пропонували підвезти, допомогти, попереджали, щоб не ходили по ночах, бо люди пропадають.  Ми побували і в центрі переселенців у Святогірську. Люди там у "підвішеному" стані - не розуміють, що їм робити - чи далі чекати миру, чи починати облаштовуватись у іншому місці. Вони опинилися в дуже складному становищі.

А взагалі, у нас прекрасна  країна. Дуже добрі люди, які просто ще не зовсім це усвідомили. У нас неймовірно багато красивих місць і чудових історій, які досі потребують того, щоб їх показали і розказали людям. Щоб всі зрозуміли - наша Україна найгарніша і вона обов'язково одужає.

Оксана ДУДНИК.