Дитинство, розтоптане війною
Ранок. Тихо. Ледве повіває літній вранішній вітерець, колише море зеленого листя. Гарний світанок. Ще сонце не піднялося, а скоро воно вже буде високо-високо над землею і посміхнеться людям… Життя прекрасне.
І ось саме такого літнього чудового ранку і дорослі, і діти почули страшне слово ВІЙНА. Війна - це завжди насильство і руйнування. Особливо багато горя вона приносить дітям, які залишаються сиротами, ростуть в нужді і голодують, не можуть вчитися і веселитися. Їхнє дитинство закінчується дуже швидко, війна назавжди залишає жорстокий слід в їхніх душах. Мабуть, саме тому всі, хто пережив роки Великої Вітчизняної війни, так добре пам’ятають кожен день тих страшних воєнних років.
Напередодні чергової річниці великої Перемоги пропонуємо до вашої уваги, шановні читачі, спогад про воєнні роки дитини війни Агафії Трифонівни Василенко, бабусі Гаші, як її називають рідні та зна-йомі.
- Коли почалася війна, мені виповнилося 13 років. Разом з родиною я жила у Промені, це невеличке село біля Гороховатки. Ті роки запам’ятала дуже добре мабуть тому, що вони принесли багато горя у кожну родину. Мій батько пішов на фронт, а ми з мамою залишилися в селі.
Мені дуже запам’ятався в’їзд німців у село. Дорослі поховались, виглядали із-за хат, а ми, діти, відкривши роти, дивились… тоді ще
...
Читати далі »