Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн. осіб, дві третини з яких – цивільні.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, яка розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом першого місяця війни.

22 червня 1941 року німецькі війська вторглися в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося в 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупа-ційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні демографічні втрати України склали 8-10 млн. осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитків усього СРСР.

Український народ зробив значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн.), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн. осіб. Понад 2,5 млн. українців були нагороджені радянськими і західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Сьогодні Україна, як і в ті роки, є епіцентром протистояння агресору. І сьогоднішні наші українські захисники – гідні нащадки героїв-визволителів Другої світової війни.

Борівщина пропустила через себе увесь біль і жах тієї війни, зробила свій жертовний внесок у перемогу.

4207 жителів району були призвані під час війни в діючу армію, 3780 не повернулись додому, з них 1524 пропали безвісти, 88 померли від ран. Понад 1200 борівчан-фронтовиків були нагороджені бойовими відзнаками, п’ять наших земляків за особливу мужність і здійснені подвиги удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Це Єгор Шутько з села Копанки Першотравневої сільради, Григорій Запорожченко з Підвисокого, Василь Колесник з Борової, льотчик Володимир Біжко з села Загризове, Володимир Сентюрін  з Першотравневого. Не було такого роду військ, такого фронту, більш-менш значних битв, де б не воювали наші земляки.

З перших днів війни борівчани постачали фураж, м’ясо, хліб, овочі бійцям Червоної Армії, брали участь у будівництві оборонних ліній навколо Ізюма, Шевченкового, по річці Оскіл. В Боровій, Богуславці, Пісках-Радьківських та інших селах працювали госпіталі, в яких велику допомогу медикам надавали місцеві дівчата і жінки.

7 місяців, з 8 липня 1942 по 2 лютого 1943 року,  тривала окупація Борівщини. Як свідчать архівні документи, тільки по тодішніх 14 сільрадах, що займали дві третини території району, при бомбардуванні сіл ворожою авіацією і під час бойових дій німецьких частин загинуло 78 мирних жителів, 53 чоловіки було замучено, 66 піддано катуванням, зґвалтовано 56 жінок і неповнолітніх дівчат. Чимало борівчан, переважно молодих, було відправлено в Німеччину на каторгу.

Проти окупантів активно боролося Борівське підпілля. Підпільні групи були створені в різних населених пунктах району. Партизани знищували німців і поліцаїв, виводили з ладу сільськогосподарське обладнання, машини, щоб саботувати роботу, підривали залізничні колії тощо. Багато героїв-підпільників було заарештовано гітлерівцями, розстріляно або закатовано.

1-2 лютого 1943 року Борівський район був визволений військами 1-ої і 8-ої гвардійських армій генерал-полковників В.І.Кузнєцова та В.І.Чуйкова.

Борівчани свято шанують пам’ять воїнів-визволителів, своїх земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни, та героїв-підпільників, закатованих гестапівцями. Пам’ятники та братські могили доглядаються і реставруються, до них приходять люди, несуть квіти. Всього на території району в братських могилах вічним сном сплять 2725 воїнів і партизанів-підпільників, майже половина прізвищ досі не відомі.

Вічна слава героям! Вічна пам’ять!