Головна » 2015 » Січень » 9 » ЩОБ ВИСТОЯТИ У ТАКІЙ БІДІ...
12:05
ЩОБ ВИСТОЯТИ У ТАКІЙ БІДІ...

З початком окупації Криму Росією у березні 2014 року та антитерористичної операції на сході України у квітні 2014 року в Україні значно активізувався волонтерський рух. Саме волонтери-добровольці стали на захист нашої держави разом з армією. Можна навіть сказати – на захист армії. Адже основні сили українського волонтерства зараз спрямовані саме на допомогу нашим бійцям. Широкого розмаху в такій ситуації набрав волонтерський рух і на Борівщині.

Люди зовсім різних професій і інтересів, з невичерпною життєвою енергією і великим серцем, які через себе пропускають весь біль сьогодення, об’єдналися заради однієї мети – врятувати Україну. Розповісти про свою діяльність ми попросили волонтерку з Борівської районної громадської організації «Суспільна служба України» Тетяну Лукінову.

- Тетяно Петрівно, в Боровій складно знайти людину, яка б Вас не знала. Через Ваші уроки англійської та німецької мови пройшло не одне покоління борівчан. Тепер Ви – волонтер?

- Так. Волонтерство – це необхідність, продиктована часом, єдиний спосіб вижити в умовах сьогодення. Ми об’єдналися перед небезпекою знищення нашої країни, військової агресії сусідньої держави, бо зрозуміли – якщо не ми, то хто?  Волонтерством ми займаємося з березня 2014 року, а взагалі ГО «Суспільна служба України» не є волонтерською організацією. Вона повинна займатися соціальними потребами громади.  Але зараз найголовніша потреба всього українства – захистити, врятувати нашу країну, зберегти незалежність. Тому всі сили сьогодні спрямовані саме на це. Захистимо Україну від зовнішнього ворога, а тоді будемо займатися внутрішніми проблемами. В нас є свій статут, ми діємо виключно в правовому полі, зважуємо свій кожний крок, продумуємо кожну акцію.

- Чим саме зараз займається ваша організація?

благодійна барахолка

- Основний напрямок нашої діяльності сьогодні – підтримка армії, її відродження. Багато борівчан мобілізовано. Хлопці з інших ре-гіонів несуть службу на території нашого району. Вони зараз захищають нашу Батьківщину, а ми намагаємося їм в цьому допомагати. Збираємо кошти, теплий одяг, харчі.  Організували благодійну барахолку, на яку кожен бажаючий може принести свої речі, а виручені з їх продажу кошти підуть на потреби нашим захисникам. Провели благодійний концерт в Борівському РБК, розміщуємо оголошення про збір коштів в різних організаціях, установах.  Зібрані гроші ми нікуди не пересилаємо і не передаємо через блок-пости. На них купуємо бійцям військовий одяг, взуття, засоби гігієни та будь-які інші речі, яких вони потребують, та передаємо безпосередньо в руки. Все це фотографуємо, звітуємо на своїй сторінці («Суспільна служба України») в інтернеті в соцмережі фейсбук та на наших інформаційних стендах, щоб люди бачили, куди пішла їхня допомога.

- Борівчани відгукуються на ваші акції?

- А як же? У нас дуже багато хороших, щирих, свідомих людей, яким болить Україна і болить серце за кожного захисника – це і є справжні волонтери. Кожен з них – волонтер. Без них ми нічого не могли б зробити. Ми лише збираємо їхню допомогу і передаємо за призначенням. Через нашу організацію з березня місяця пройшло більше 50 тис.грн людських грошей. Це не враховуючи інших видів допомоги: харчі, речі, ліки і т.п. А скільки ще пожертв зробили наші земляки поза нашою організацією, про які ми нічого не знаємо... Коли в Богуславці знаходилась велика кількість військовослужбовців під час ротації, люди одразу ж відгукнулися на заклик про допомогу. Масово несли продукти, теплий одяг та ін. Хтось постійно надає грошову допомогу, хтось разово. Хтось привозить продуктів цілу машину, хтось їх підносить постійно. Майстрині- в’язальниці (їх до 10 чоловік) цілими днями в’яжуть шкарпетки, щоб «зігріти бійців». Приходять навіть жителі Донецької та Луганської областей. Дідусь з якогось села привіз нам буржуйку і просто віддав.

Борівчанин Влад  Заїка розробив компактну міні-піч. Тепер разом з Віктором Шаховським виготовляють  їх цілими партіями і передають бійцям. Пічка розкладна і займає дуже мало місця. Прямо на своїй позиції боєць може розвести в ній вогонь, заварити чай, зігріти руки. 

Підприємці та керівники сільськогосподарських підприємств Борівщини в більшості своїй – волонтери. З перших днів допомагають захисникам. Як тільки перші військові з’явилися в Ізюмі, навіть ще не в Боровій, наші підприємці були вже там.

Сім’я сільгосппідприємців Кириченків, які працюють в Богуславці, дуже здорово допомагає - віддали приміщення свого складу біля залізничної станції в Богуславці, щоб якось його облаштувати для бійців, що їдуть на ротацію. До цього військовим доводилося ночувати і харчуватися просто під відкритим небом, на карематах, а вже давно не літо. І цим допомога не обмежується, вона надходить від них постійно (дрова, продукти харчування, ін.). Приміщення вже приймає постояльців, там встановлено «буржуйки» і навіть новорічну ялинку.

Жінки в Богуславці годують бійців. Із своїх та зібраних всією Борівщиною продуктів відрами варять борщі та інші страви. Це нелегка справа, адже іноді одночасно там перебуває до кількасот чоловік. Деякі сім’ї запрошують військових погрітися додому. Неодноразово їх рятував від холоду «Дім молитви».

Діти зі шкіл району наробили сувенірів, підготували малюнки, листи для наших захисників до Дня Святого Миколая. Ми «Новою поштою» відправили посилками їх у підрозділи, де несуть службу наші земляки.

Люди просто допомагають. Від щирого серця, без політики, без реклами і піару. Часто не називаючи себе. Хочеться кожному з них подякувати, низько вклонитися за допомогу, за розуміння ситуації, за їхній альтруізм, любов до Батьківщини, високий рівень моральності. Та, на жаль, ми далеко не всіх знаємо. Та й чи можна всіх називати, адже це може бути небезпечно.

- Що Ви маєте на увазі, говорячи про небезпеку?

- Справа в тому, що вже були випадки анонімних погроз на адресу жінок в Богуславці, які готують для військових. Хтось підкидає листи з погрозами, написані в дуже образливій і безграмотній формі, малює свастики на воротах. Ми з цього приводу зверталися до міліції, але результатів поки що немає.

- Хто ще, крім військовослужбовців, може розраховувати на допомогу вашої організації?

Ми допомагаємо також сім’ям мобілізованих. Намагаємося їх усіляко підтримувати. До Дня Святого Миколая, наприклад, розвезли їхнім діткам подарунки. Та іноді терміново потребують допомоги й інші люди, у яких трапилося лихо. Нещодавно в одній сім’ї борівчан тяжко захворів син, ми також зібрали їм деяку суму на лікування. Ольга Рівчак, наша активістка, замовила молебен за здравіє в 9 церквах України.

- Сім’ї мобілізованих часто звертаються до Вас за допомогою?

- Спочатку ми самі їх шукали. Дізнавалися, кого мо-білізували, намагалися з’ясувати через органи місцевого самоврядування, яка допомога потрібна. На жаль, деякі сільські ради взагалі не працюють в цьому напрямку. Наприклад, в одній сільраді нас запевнили, що все добре і сім’я військовослужбовця ніякої допомоги не потребує. А через кілька днів боєць сам зателефонував нам з зони АТО ( через земляків дізнався про нас) і попрохав допомогти його сім’ї з дровами. І цей випадок не поодинокий.

- Вас не лякають труднощі? Всі проблеми під силу вирішити вашій організації?

- Труднощі не лякають, але бувають проблеми, які ми самотужки вирішити не в змозі. Звертаємось за допомогою до влади. Наприклад, з тими ж дровами. Коли просять допомогти їх попиляти, наші чоловіки беруть свої пилки, своє паливо, їдуть і своїми силами допомагають. А от питання підвозу дров нам самим не під силу. Допомагає влада.Та люди вірять в нас, звертаються з надією на допомогу… Ми не можемо їм відмовити і шукаємо тих, хто може допомогти. Нещодавно ми почали співпрацю з волонтерами Куп’янщини. У них є можливість власним транспортом добиратися прямо на передову. Через них ми тепер передаємо посилки безпосередньо в зону АТО. Звертаються також і переселенці з Донбасу з проханням допомогти знайти житло. Всі разом шукаємо, розпитуємо, допомагаємо.

-У вашій організації існує якийсь розподіл обов’язків?

- У нас кожен сам обирає для себе справу, в якій може себе реалізувати. Наша рушійна сила – це Валерія Гонтар, Світлана Чуб, Лариса Неня, Світлана Гунько, Ольга Рівчак та інші. Валерія - справжній генератор ідей. Світлана Чуб, наприклад, повністю склала сценарій благодійного концерту, який мав великий резонанс в Боровій. Лікарі Марина та Володимир Степаненки проводять медогляди бійців, надають медичну допомогу за необхідності, привозять ліки; Світлана Капустіна та Настя Сотник, разом з іншими богуславцями, годують захисників, що їдуть на ротацію. Подружжя Хаустових безкоштовно цілими мішками ремонтує бійцям одяг та взуття. Сергій Старіков, Валерій Озерний, Сергій Гонтар крім матеріальної допомоги ще й постійно допомагають нам з транспортом. Були випадки, коли до нас зверталися, через наших земляків в зоні АТО, люди з західних областей України і просили замовити в церкві молебен за здравіє, свічку поставити. Там люди більш віруючі, ніж у нас на Сході, і їм дуже важлива підтримка такого роду. Цим у нас займається Ольга Рівчак, у неї є знайомі по всій Україні. Кажуть, що людина отримує дуже значний захист, якщо за неї читають молебен одночасно в дев’яти церквах.  А взагалі, щоб назвати всіх, хто допомагає – місця в газеті не вистачить. Кожен робить свій внесок у загальну справу.

- Які плани на найближче майбутнє? Якісь нові акції плануєте?

- У січні плануємо показ документального та ігрового вітчизняного кіно «Власноруч. Країна та життя». У рамках цього кінопоказу буде представлено найкращі зразки українського документального кіно, присвяченого подіям 2013-2014 років. Також відбудеться показ художнього фільму «Поводир». А в цілому, працюємо в заданому напрямку: з людьми, для людей, для армії, на Україну.

- Якою Ви бачите роль волонтерів в сьогоднішній Україні?

- Мені Україна уявляється як великий потяг. Люди сидять по вагонах, потяг їде, його веде машиніст. Попереду – прірва. Та люди в вагонах не знають, чи не хочуть знати про це, а машиніст сподівається, що встигне зістрибнути. Волонтери ж знають цю дорогу, бачать, куди вона веде, все розуміють і намагаються пояснити це «пасажирам». Та багато хто їх просто не чує.  Тому волонтери зараз у тому проваллі намагаються власними силами відбудувати міст, щоб врятувати Україну.

- Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?

- Перш за все - об’єднуватися заради єдиної мети – порятунку України. Наша сила - в єдності. Поодинці ми не зможемо зробити нічого, а хочеться зробити більше. Треба зміцнювати армію, захищати Україну, разом відбудовувати міст через провалля. І чим більше нас буде, тим більше шансів на порятунок. Українці вже показали, що ми сильний, єдиний народ, з високим рівнем свідомості, відповідальності, моралі. На нашому боці правда, а значить і перемога буде за нами.

Інтерв’ю провела Оксана ДУДНИК.

            * * *

        Вірю !

Чи краще є у тебе,   ніж оце   

                      -квітуча вишня,

свіжий запах хліба,

очей коханих тихе озерце,

ошатна, незруйнована

                                  садиба?

Чи діти ділять матір

                            на шматки?

Ти скажеш «ні»,

        а сам кричиш «Росія!»

Вже на деревах сквітли

                               пуп’янки,

А ми все розбрат

                       по країні сієм.

Нема пророка у своїм краю -

Мовчать барани

                      та покірні вівці.

Народу я свого не пізнаю,

що кату кров синів здає

                                по цівці...

Тутешні ми.

                      Коріння і гілки

переплелись на заході і сході:

Одеса, Львів, Полтава, Ровеньки...

Ми різнимося лише по погоді.

Миліш за все - у правді

                             й волі жить,

Добром платить сусідам,  

                              мати віру,

ні помислом ні ділом

                             не грішить,

в потребах і бажаннях

                             знати міру.

Цього жадав Шевченко

                                і Франко,

За це боролись Стус

                          і Симоненко,

Та лиш терновим

                      трутою-вінком

сподобились вони

                    за долю неньки.

Тепер не ті часи -

                           сильніші ми,

багато нас і ворог нас

                            не спинить,

бо вірою омита,

                            не слізьми,

іде в майбутнє

                       Нова Україна.

Я вірю : рук господарських діжде

                                  родюча нива,

син живий до хати

                          повернеться

і більше вже ніде

не буде зло ворожеє

                                   палати.

 Ми будем чисті,

                        дужі й молоді,

Почесно буде тиснути

                               нам руку,

бо вистоявши у такій біді,

єднання опануємо науку.

                        Т. Лукінова.

 

Переглядів: 196 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar