У ПОЛІ Й ДЕРЖАВНОМУ КОЛІ ЗОРЕЮ ОСЯЯВ СВІЙ КРАЙ...

1 лютого нашому видатному землякові, людині з великої літери, справжньому господарю рідної землі та вірному сину України Анатолію Григоровичу Чепурному виповнилося б 75 років. Та не вдалося йому дожити до цієї ювілейної дати. Анатолій Григорович передчасно пішов з життя у 1993 році і до останніх своїх днів був сповненим творчих задумів, сміливих планів і невичерпної життєвої енергії.

Життєвий шлях Анатолія Чепурного був, нажаль, досить короткий, але дуже насичений добрими справами та видатними подіями.

Народився у 1941 році в селі Дмитрівка, що на Донеччині, в сім'ї селян. Батько працював головою сільради, мати - в колгоспі. У школі завжди був відмінником.

В 1964 році з відзнакою закінчив агрономічний факультет Дніпропетровського сільськогосподарського інституту. Відразу після інституту отримав направлення агрономом в бавовнорадгосп Сирдар'їнської області Узбекистану, а вже через місяць пішов служити в армію.

Після звільнення в запас розпочалася його стрімка кар'єра. У 1965-1967 роках був спочатку інструктором, а згодом - першим секретарем Магдалинівського райкому комсомолу Дніпропетровської області. З 1967 року працював головним агрономом колгоспу імені Петровського, а вже з 1969 року - головою колгоспу "Дружба" в Дніпропетровській області.

В 1971 році доля привела Анатолія Григоровича на Харківщину. Спочатку в колгосп імені Шевченка Ізюмського району, де працював головним агрономом, а з 1974 року - у радгосп "20-річчя Жовтня" на Борівщині, де він також був призначений головним агрономом. І вже за три роки цей радгосп став одним з кращих в області.

У лютому 1977 року Анатолій Григорович очолив колгосп "Зоря".

Що він застав у колгоспі на той час - це суцільне бездоріжжя, старі, напіврозвалені сараї, відсутність аграрної техніки. Він пропрацював тут 16 років і в кожен з них приносив щось нове, прогресивне, сучасне, у все вкладав свою душу, розум, талант хлібороба і геніального керівника.

За роки керівництва Анатолія Чепурного у Богуславці відбулися такі зміни, які важко було уявити навіть у найсміливіших мріях.  Разом із стрімким розвитком господарства тут з'явились нові будинки, в тому числі й багатоквартирні, для тваринників, механізаторів, шоферів, вчителів, спеці-алістів господарства. Виросли нові вулиці (одна з них зараз носить його ім'я), дороги вбралися в асфальт, до кожного домоволодіння було проведено газ,  протягнуто водогін, збудовано каналізаційну систему, очисні споруди.  В центрі села "виросла" нова двоповерхова школа оснащена централізованим опаленням, водопостачанням, каналізацією. Біля школи працював фонтан, спортивний та ігровий майданчики. Згодом в Богуславці було відкрито сільський Будинок культури на 400 місць, один з найкращих в Україні на той час. Саме при Чепурному тут почало діяти Богуславське професійно-тех-нічне училище, дитячі садочки приймали дітей в кожному селі. Наприкінці 80-х років почала працювати лікарня, було збудовано пам'ятник загиблим у війну землякам, відкрито аптеку, готель для приїжджих.

Стрімко розвивалось тваринництво. Було збудовано велетенський моноблок на 1400 голів молодняка великої рогатої худоби. Вперше на Харківщині на фермі № 2 в селі Загризове завдяки Чепурному з'явився кормоцех по змішуванню кормів. Тут же було поставлено шість нових сараїв та криті вигули для відгодівлі телят. Дещо пізніше став до ладу комплекс по виготовленню соєвого молока для випоювання маленьких телят, лінія по змішуванню грубих і соковитих кормів. Було побудовано молочний комплекс з центральним    механізованим    молокопроводом    та    мехдоїнням,     окремим родильним   відділенням,   доїльним   залом   і   охолодженням   молока.

Для розвитку рослинництва було придбано нові зернозбиральні, кукурудзозбиральні та цукрозбиральні комбайни. В 1988 році почала діяти зрошувальна система сільськогосподарських угідь на площі 536 гектарів. Для потреб господарства та селян збудовано нову пилораму, а в наступному 1989 році в Богуславці збудували великий критий тік. Саме при Чепурному для обробки, сушіння та зберігання зерна було побудовано "Лінамар". 

У Богуславці з'явився найсучасніший на той час машинний двір. На території машдвору знаходились гаражі, майстерня по ремонту тракторів і комбайнів, пункти технічного обслуговування автомобілів, слюсарня, токарний, інструментальний та зварювальні цехи, бокси пожежної безпеки, кімнати відпочинку з душовими, адміністративний будинок, їдальня, медпункт. Всі приміщення централізовано опалювалися. Пізніше тут було збудовано нову автозаправку. У селі працювала лазня, автомайстерня, польовий стан "Мала земля" - це була ка-пітальна будівля з кузнею, токарнею, слюсарнею і ремонтною базою для тракторів.

Вище села Нова Кругляківка звели дамбу і створили великий ставок на 72 гектари, запустили малька коропа, товстолоба, білого амура, іншу рибу.

Невпинно набирала сил економіка колгоспу. Зростала урожайність, росло поголів'я, збільшувались надої. Постійно оновлювався машинно-тракторний парк. В 1993 році в господарстві було близько 100 лише нових тракторів та комбайнів, в тому числі й іноземного виробництва.

Колгоспні будови "Зорі" зростали не тільки в Богуславці, Загризовому, Лозовій, а й на березі Чорного моря в Криму, де поблизу курортного міста Судак в селі Сонячна Долина у 1990 році була збудована база відпочинку для колгоспників.

У 1990 році Анатолій Григорович був обраний депутатом Верховної Ради України, членом Президії Верховної Ради та Головою постійної комісії з питань агропромислового комплексу. Завдяки йому був розроблений та прийнятий Закон України "Про пріоритетний розвиток сільського господарства України". Займаючись депутатською діяльністю, Анатолій Григорович продовжував опікуватися справою свого життя - агрофірмою "Зоря" та розвитком Богуславської сільської ради, справами нашого району.

За успіхи та досягнення Чепурному було присвоєно почесне звання "Заслужений працівник сільського господарства України".

На жаль, раптова смерть Анатолія Григоровича перервала стрімке зростання та розвиток Богуславського краю і багато з того, що було заплановано, так і не здійснилося. Дуже багато здобутків і надбань після його смерті було назавжди втрачено. Та пам'ять про цю легендарну людину завжди буде в серцях його рідних та близьких, друзів, колег по роботі та всіх борівчан - його земляків.

В день 75-ліття Анатолія Чепурного на місці його поховання зібралися друзі, колеги, однодумці, учні, послідовники, нащадки… Ті, хто колись пліч-о-пліч з цією видатною людиною розбудовували наш край, і ті, хто ніколи не був знайомий з ним особисто, але беззастережно вважають його життєвий шлях найкращим прикладом і взірцем для наслідування в роботі керівника, господарника, громадянина.

З вступною промовою виступив голова райдержадміністрації Віталій Кіян. Він розповів про життєвий шлях Анатолія Чепурного та його неоціненний внесок у розвиток Борівського краю.

Колишні керівники району Іван Захарович Бондаренко, Микола Семенович Рибалко, Анатолій Іванович Гомон ділилися спогадами про часи, коли разом з Анатолієм Григоровичем працювали, долали труднощі, вирішували проблеми, будували нові плани і нове життя. З безмежним теплом і вдячністю згадують вони свого колегу і товариша як геніального, цілеспрямованого керівника, талановитого господарника, ініціативного організатора, справжнього патріота своєї землі і дуже порядну людину з великим серцем, доброю душею, гострим розумом та надзвичайною життєвою енергією.

Анатолія Чепурного вже більше 20 років немає серед живих, але він залишається незаперечним авторитетом і для прийдешнього покоління.

- Я особисто не був знайомий з Анатолієм Григоровичем, але дуже багато чув про нього і цікавився його життєвим шляхом. Це був видатний керівник, що випередив свій час: міцний господарник, який залишив після себе добру пам'ять. Я впевнений, що його справи на довгі роки є свідченням міцності людського духу, порядності, патріотизму і значення ролі особистості в історії, - говорить перший заступник голови РДА Сергій Федченко, представник нового покоління у керівництві району.

І ці слова, сказані на відстані часу, є головним свідченням того, який глибокий слід залишив в нашій історії та душах Анатолій Григорович Чепурний.

“У полі й державному колі

Зорею осяяв свій край.

Нащадку, в оновленій долі

Навічно його пам`ятай.”

Такі рядки викарбувані на пам`ятнику цій легендарній людині...

Оксана ДУДНИК.