Свято зі сльозами на очах

2 лютого, у день 73-ї річниці звільнення Борівщини від фашистських загарбників, керівництво ра-йону, працівники підприємств та організацій селища, районного військкомату, ветерани зібралися біля святого для всіх жителів Борової місця, братської могили, аби вшанувати пам`ять загиблих воїнів, які визволяли нашу землю від німецько-фашистської навали.

Мітинг відкрив Борівський селищний голова Олександр Тертишний.

Зі словами вдячності за безсмертний подвиг воїнів, до присутніх звернувся голова райдержадміністрації Віталій Кіян. Він закликав ніколи не забувати ті страшні роки окупації, щасливу мить звільнення району від фашистів. І хоча це дійсно свято, та воно - зі сльозами на очах.

- Пройдуть роки. Не буде серед живих і нашого покоління, але вічний вогонь пам'яті  завжди горітиме у наших серцях, зазначив Віталій Олексійович.

Привітав усіх з річницею свята і Борівський районний військовий комісар Олександр Беседін. 

Далі слово було надано дитині війни, жителю Борової Віктору Яковичу Вінніку.

- Усе далі й далі відходять грізні роки Другої світової війни. Але кожного року  2 лютого ми відзначаємо день визволення Борівщини від німецько-фашистських загарбників, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя. На жаль, живих учасників Великої Вітчизняної з кожним роком стає все менше. Але мені пощастило поспілкуватися з одним із тих, хто визволяв Борову від німців - це Батраченко Іван Васильович. Ще тоді, у лютому 43-го, йому дуже сподобалося наше селище і він дав собі слово - якщо виживе, приїде сюди на постійне місце проживання. Так і сталося. Він збудував тут будинок, виховав дітей, був ветеринарним лікарем і весь час допомагав людям. Іван Васильович залишив добрий слід в історії нашого краю...

Так, вони були  нескінченними, дороги війни. Коли не витримували машини, люди йшли вперед, кілометр за кілометром очищаючи рідну землю від ворожої нечисті. Мільйони людей забрала Друга світова війна. І це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани. І це дійсно свято зі сльозами на очах.

Олена КОЛЕСНІКОВА.