Життя наше – газета

Роки, мов розсідлані коні. Летять. Летять... Нена­че вчора, хоча було це майже 40 років тому, переступила поріг цього ж самого буди­ночку по вулиці Леніна, 4, де нині розміщена редакція Борівської районної газети „Трудова слава». 

колектив редакції в 70-ті роки

Тоді ж, в кінці серпня 1976 року, уро­чисто, всім колективом, який на той час  очолював Ігор Ельштейн, проводжали на навчання в Київ до Вищої партійної школи Василя Колісника (він працю­вав завідуючим відділом сільського господарства). А не минуло й два роки, як Василь Гнатович повернув­ся в колектив уже в якості редактора „Трудової слави» і пробув на цій посаді майже 28 років. За сумлінний труд  В.Г. Колісник нагороджений  почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська слава», багатьма Почесними грамотами.

Василь Гнатович Колісник

Колектив, який він очолював,  був дружний, працьовитий і чи­сельний ... до 20  чоловік. Завідуючі відділами, кореспонденти частенько змінювалися, багато з них йшли «на підвищення». Так, Руслана Бубнова запросили у міністерство культури, Тетяну Антюхову  взяли в Київ на телебачення   (канал 1+1), Яну Тертишну - в   STATUS QUO (Харків), Ірину Колісник - в прес-центр митниці. 

Багато років присвятили нашій газеті заступники редактора Петро Синицький, Микола Калюжний, Олексій Красюк, фотокореспонденти  Валентин Павлов, Григорій Носатий,  Володимир Столбенко, завідуючі відділами Марія Сіненко, Юрій Сахно, кур`єр-прибиральниця Надія Сіренко, водії Олександр Богати-рьов, Володимир Копилов.

Районка виходила тричі на тиждень, друкувалися матеріали на найрізноманітніші теми з життя району. Досить популярним був «Гірчичник». Після кожного критичного матералу обов`язково повідомляли, яких заходів вжито для виправлення недоліків.

А ще кожного ранку секретар-друкарка Катерина Віннік налаштову­вала на спеціальну хвилю радіоприймач і приймала, друкуючи на машинці, екст­рені повідомлення ТАРС-РАТАУ, які також розміщува­лися на сторінках районки.

Пізніше в редакції вста­новили телетайп, всі нови­ни з життя країни чи закор­дону приходили телетайп­ною стрічкою. Бувало, заради декількох рядків в газеті про якусь подію в країні, сиділи біля телетай­па до першої-другої години  ночі. Чекали і працівники друкарні, а потім до самого ранку друкували газету, щоб читачі отримали її своєчас­но.

Ніхто тоді й гадки не мав про Інтернет, комп’ю­тер.

Останній я вперше по­бачила в 1986 році в ре­дакції газети міста Шяуляй (Прибалтика).Саме туди за ініціативи Харківського обласного управління у справах преси та поліграфії їздила у відрядження разом з невеликою групою редак­торів, відповідальних секре­тарів та директорів друка­рень Харківщини, які одни­ми з перших в області вирішили перейти на нові, прогресивні методи випус­ку районних газет. Це була казка і так хотілося, щоб вона якнайшвидше стала реальністю в Боровій.

Через рік, в 1987-у, на власні очі в Києві та Жито­мирі, де проходила навчан­ня на курсах відповідальних секретарів, побачила, як з допомогою електронної по­шти газети передаються на відстані, друкуються за но­вітніми технологіями в об­ладнаних найсучаснішою технікою видавництвах сто­лиці.

А незабаром цивілізація прийшла і до нас. Спочат­ку, так же, по-старинці, наби­рали газету на лінотипах, друкували на плівку, закріп­лювали звичайною сажею і їхали з усім цим до Куп`янської друкарні. Там плівку хімічним способом перево­дили на спеціальні пласти­ни, з яких потім і друкували газету на офсетних маши­нах. Це тривало годину-дві.

Ще більш швидким і досконалим процес випуску газети став з приходом комп’ютерної техніки. Якщо тридцять років тому над випуском газети працювали десятки жур­налістів та поліграфістів, то сьогодні «Трудову славу» роблять 3 чоловіки: головний редактор Оксана Дудник, я - заступник редактора, та завідуюча відділом Олена Колесникова. Набираємо та вер­стаємо газету на комп’ютері, переводимо її у відповідну програму та через Інтернет передаємо  до видавництва „Балдрук». А вже там „Тру­дова слава» друкується. До речі, на сучасних машинах, які не лише друкують, а й рахують, сортують, склада­ють тираж, цей процес три­ває не більше 20 хвилин. А всього у видавництві дру­кується понад ЗО різних ви­дань. До речі, послуга ця на сьогодні - не з дешевих. В місяць  нам доводиться платити  10-13 тисяч гривень. Це при тому, що з місцевого бюджету на рік заплановано лише 90 тисяч гривень.  Тож  доводиться працювати не лише над випуском газети, а й додатково заробляти кошти за рахунок збільшення площі для реклами та оголошень. Велика відповідальність за цю ділянку роботи покладається на головного бух­галтера Наталію Хухрянську та касира і кур`єра-прибиральницю Людмилу Архипенко.

колектив редакції сьогодні

…Летять роки, впліта­ються в десятиріччя. Але і нині, як  80 літ тому, перед журналістами стоїть не­змінне завдання - відтворю­вати на газетних шпальтах сьогодення ра-йону, писати про його славних людей, формувати активну життєву позицію у підростаючого покоління, виховувати справжніх патріотів України.

 Викону­вати цю важливу місію нам допомагають співзасновники в особі голови райдержадміністрації Віталія Кіяна та голови районної ради Євгена Жука; наші постійні дописувачі, керівники уп­равлінь, відділів райдерж-адміністрації, районної ради, автори та поза-штатні кореспон­денти - Лесь Ісаїв, Михайло Гомон, Олексій Гомон, Каріна Дейніченко, Ніна Карпенко, Ірина Грицун, Світлана Хиленко. Всім їм, а також багатьом-багатьом іншим нашим помічникам і щирим прихильникам, дорогим чи­тачам - низький уклін і щире спасибі. Бо завдяки спільним зусиллям „Тру­дова слава» і сьогодні не втрачає передових по­зицій, має стабільний ти­раж, який по насиченості на душу населення - один з найвищих в області.

З нашим спільним святом Вас, любі, з ювілейним, 10-тисячним номером «Трудової слави»,  яка, скажу без пе­ребільшення, стала  для кожного з нас  невід`ємною частинкою життя.

Любов МУХІНА.