З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

Вже добігає кінця 2015 рік. Другий рік від початку Революції Гідності. Другий рік антитерористичної операції в Україні. Другий рік неоголошеної війни з Росією… Та ми тримаємося, стоїмо і навіть готуємося до Різдвяних свят і безвізового режиму. А вдається це нам завдяки простим людям, небайдужим українцям, справжнім патріотам, які взяли на свої плечі надзвичайно важкий тягар - врятувати Україну.

Саме такою людиною є наш земляк, громадський активіст, справжній патріот, автомайданівець Костянтин Погорєлов.

Костя народився у місті Харків, але ще в дитячому віці разом з мамою переїхав до села Ізюмське Бо-рівського району. Закінчивши Ізюмську школу вступив до Академії пожежної безпеки України у Харкові і після першого ж року навчання пішов працювати. Пізніше здобув вищу освіту у Харківському державному університеті харчування та торгівлі за спеціальністю товарознавець. Але життя весь час змушувало змінюватись, розвиватись і не дозволяло зупинятися на досягнутому.

Вже 8 років Костянтин мешкає у Києві, має бізнес у сфері будівництва, поступово розвиває власну справу, попутно здобуває другу вищу освіту у Харківському національному університеті будівництва та архітектури. І, не зважаючи на постійну зайнятість і купу невідкладних справ, знаходить місце у своєму житті та своєму серці і для маленької Батьківщини, і для великої.

Під час Революції Гідності Костя долучився до Автомайдану, пізніше допомагав облаштовувати захисні блок-пости на рідній Харківщині, зокрема і в Борівському районі, зараз активно допомагає бійцям у зоні АТО. У тісній співпраці з райдержадміні-страцією надає посильну допомогу та підтримку Борівщині. Виступає пос-тійним спонсором шахових турнірів в районі, оскільки і сам є заповзятим шахістом-першорозрядником. Саме під час шахового турніру нам і вдалося поспілкуватися з Костянтином Погорєловим.

- Костянтине, розкажіть будь ласка, як все починалось. Як Ви приєдналися до Автомайдану? Що Вас спонукало до цього?

- Спонукав, перш за все, пошук справедливості, бажання змінити свою країну на краще. Та справжнім поштовхом став силовий розгін студентів на Майдані Незалежності. Вже наступного дня люди почали збиратися  на Європейській площі. Там і з'явився Автомайдан. Саме звідти ми почали патрулювати місто, слідкували за діями беркутівців і тітушок, сповіщали Майдан про їх пересування. Виїжджали на патрулювання по 30 чоловік, спілкувалися через  zello (рація в мобільному телефоні).

- Це чимось загрожувало Вам?

- Спочатку зіткненнями з тітушками, які палили і били наші машини. Після того, як ми поїхали у Межигір'я, вони спалили 125 автівок автомайданівців. Це все робилося за наводкою ДАІ. Тітушкам передавалися дані про нас, а вони потім виконували свою чорну справу. Пізніше додалися ще й прямі переслідування з боку влади. За рішенням судді Борівського суду у мене тоді забрали права.

- Вам не було страшно брати в цьому участь?

- Спочатку можливо й було трохи страшнувато, але розуміння, що треба боротися, захищати і відстоювати свої права, майбутнє усієї країни, переборювало всі сумніви і будь-які ознаки страху. По-справжньому ж страшно стало вже в останні дні Майдану. 19 січня ми приїхали на вулицю Грушевського разом з народними депутатами, серед яких були Парубій, Яворівський та інші. Моя машина була третьою у колоні. Саме тоді на наших очах почалося справжнє протистояння, яке так і назвали - "Кривава водохреща". Саме з цього дня і почалися найстрашніші події.

- Що допомагало не здаватися, йти до кінця?

- Знаєте, коли в січневі морози, при -27, о четвертій ранку ти чуєш як на Хрещатику тисячі голосів співають гімн України і цей звук відбивається від кам'яних стін міста, відлунює у твоєму серці, заповнює собою увесь навколишній простір і лине прямо через твою душу у безмежну височінь… Ці почуття просто неможливо передати. Тоді розумієш, що точно вже не відступиш, чого б це не коштувало.

- Після втечі Януковича і перемоги Революції Гідності Автомайдан припинив свою діяльність?

- Нам не дали такої можливості, адже "братський народ" розпочав агресію. Одразу після анексії Криму почалась окупація Донбасу, треба було рятувати інші регіони, зокрема й малу Батьківщину. Ігор Балута, на той момент губернатор Харківщини, зібрав нас - всіх активістів, автомайданівців, щоб спільними зусиллями забезпечити безпеку в області. На нього тоді лягла дуже велика відповідальність - врятувати Харківщину, і він робив для цього все від нього залежне. Тоді ж з СБУ вивезли всю зброю, щоб нею не заволоділи сепаратисти. Тому, коли будівля СБУ була захоплена, вони її досить швидко самі звільнили, адже не знайшли там того, що шукали. Харківський Автомайдан у цей час патрулював райвідділи міліції в місті також щоб не допустити заволодіння зброєю терористичними угрупованнями. Харківську міліцію тоді посилили Вінницьким спецпідрозділом внутрішніх військ МВС України "Ягуар", адже на Донеччині та Луганщині місцеві працівники міліції вже показали себе не дуже надійними захисниками рідної країни.

- Які обов'язки лягли безпосередньо на Вас після зустрічі з губернатором?

- Я займався встановленням блок-постів по області, допомагав їх облаштовувати, в тому числі і в Борівському районі.  В той же час гостро постало питання дієздатності нашої армії. Треба було допомагати її відроджувати. Діставав бронежилети, рації, паливо для нацгвардійців, що розміщувались в Ізюмі. Разом з іншими автомайданівцями ми також перекривали дороги з Бєлгорода, щоб не допустити "гастролерів" з Росії, які їхали розхитувати ситуацію, захоплювати адмінбудівлі.

- Дійсно вдавалося затримувати "гастролерів"?

- Більше ніж. "Братья" з сусідньої держави їхали до нас цілими автобусами.  Там, де їм ніхто не перешкоджав, тепер маємо так звані "ДНР" і "ЛНР".

- Костянтине, що є головною мотивацією всіх ваших добрих справ?

- Перш за все - любов до рідного краю, до своєї країни, бажання змінити життя в нашій державі на краще. Якщо я маю можливість допомогти і знаю, що моя допомога потрібна, то я просто не можу в такій ситуації залишатись осторонь. Зараз я багато працюю на розвиток свого бізнесу, адже, щоб комусь допомагати, треба мати для цього відповідні ресурси, достатньо заробляти.

Костя у своєму щільному графіку виділив на наше спілкування лише 10 хвилин, але за цей короткий час своєю щирістю і відкритістю, непереборним бажанням всім допомогти, він довів найголовніше: поки є на світі такі прості люди, небайдужі українці, справжні патріоти, які взяли на свої плечі надзвичайно важкий тягар - врятувати Україну, наша країна житиме! Саме такі люди вселяють в наші серця віру, що, незважаючи ні на що і навіть наперекір усьому, Україна здолає будь-яких ворогів і впевнено крокуватиме вперед до свого європейського майбутнього, бо є справжній український народ, який о 4-ій годині ранку у 27-градусний мороз за свою волю і правду може незламно стояти на головній вулиці столиці і в тисячу голосів співати гімн. Слава Україні!

Оксана ДУДНИК.