Головна » 2015 » Листопад » 30 » З ЛЮБОВ'Ю ДО РІДНОГО КРАЮ
16:51
З ЛЮБОВ'Ю ДО РІДНОГО КРАЮ

З любов`ю до рідного краю

Мене водило в безвісті життя,

та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

мої сумні і радісні дороги.

     Д. Павличко.

"Життя прожити - не поле перейти" - говорить народна мудрість. Доля кожної людини наповнена як щасливими, так і сумними моментами. Лише той, кому важко дісталося щастя, уміє по-справжньому цінувати його. Ветерану органів внутрішніх справ, членові ветеранської організації Борівськогого райвідділу міліції, капітану у  відставці Євгену Івановичу Шаповалову довелося пережити багато. Він мав на своєму життєвому шляху і радісні здобутки, і  болісні втрати, відчував щастя зустрічей і сум розставань… І, не зважаючи на те, що доля його була не простою, він залишається оптимістичною, відкритою, щирою, мудрою людиною. Людиною, яка і сьогодні готова ділитися своїм життєвим досвідом.

Нещодавно Євгену Івановичу виповнилося 80 років. Привітати його з визначною датою приїхали начальник Борівського відділення поліції Ізюмського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківській області Денис Шокун, стариший інспектор райвідділу Настя Глущенко, члени ветеранської організації Олександр Шестопал і Валерій Гонтар.

Народився Євген у багатодітній сім`ї в с.Верхнє Лиманське Борівського району. Серед 10 братів та сестер він був середнім. Зрозуміло, що життя в такій сім`ї було непростим, діти допомагали батькам поратися на городі, по господарству. Після закінчення 7 класів Євген вступив до Куп`янського училища, аби отримати спеціальність водія. А щоб мати повну середню освіту, закінчив ве-чірню школу.

- Яка тоді техніка була? Стара, зношена до такої міри, що навіть доводилося частіше займатися ремонтом машин, а не водінням, - згадує ті часи Євген Іванович. - Отримавши водійське посвідчення, пішов працювати на лісозахисну станцію. Там теж техніка була дуже стара, часто ламалася, доводилося ремонтувати. Зарплата тоді була такою маленькою, що довелося податися на Донбас, де на той час жили мої сестри (нам необхідно було погасити борг за державні облігації). Там теж робота була дуже важкою, трудився в забої на одній з Лисичанських шахт, у бригаді кріпильників. Пам`ятаю, доводилося в забої стояти на колінках майже весь час. Але зарплата у мене була ого-го яка - 750 карбованців. Я був такий радий, коли ми з мамою змогли погасити борг. Це був 1954 рік.

Так на шахті хлопець працював до того часу, як йому у серпні того ж року принесли повістку в армію. Так склалися обставини, що про це він навіть мамі не встиг повідомити, не було часу. Їх довго переправляли залізницею з одного місця на друге і врешті-решт Євген разом з іншими молодими солдатами опинився в м.Гросенхаєм у Німеччині. І вже через 3,5 роки, вже майже дорослим чоловіком, змужнілим після служби в лавах Радянської армії, Євген повернувся додому. Певний час працював водієм на спорудженні Червоноос-кільського водосховища. Доки не зустрів старого товариша, який запропонував Євгену Івановичу перейти на службу в лінійний відділ міліції м.Куп`янська. І ось саме з того часу почалося, як то кажуть, його просування кар`єрними сходами. Хоча, звичайно, слухаючи розповідь ветерана, саме про кар`єрний ріст він зовсім не думав, а прагнув виконувати свою роботу добросовісно. За його плечима - не одне за-тримання порушників закону. Доводилося часто залишатися на роботі понаднормово.

- Наприкінці 60-х років мені разом з сім`єю довелося їхати працювати у м.Певек Магаданської області, у дуже секретну частину. Там служив до 1972 року, а коли повернувся на Борівщину, одразу ж почав будувати у Богуславці "родинне гніздо". З 1973 по 1976 роки працював черговим, а згодом  і дільничним у Борівському райвідділі міліції.

- Начальником міліції тоді був В.М.Гамора, а заступником у нього - А.Х.Гура. Маю сказати, що від підлеглих вони вимагали суворої дисципліни, я на роботі був майже цілодобово. Я дуже гордий з того, що свого часу зміг бути наставником для тодішніх молодих працівників міліції В.М.Могильного, В.Г.Дзюби, В.І.Стрельника, В.П.Гонтаря, П.М.Шевченка та інших.

Потім певний час я знову служив на півночі, у Певекі, доводилося контролювати вибухи на золотих копальнях. Діти ходили до школи, а жінка працювала дояркою на місцевій фермі.

Разом з дружиною Вірою Дмитрівною виховали трьох дітей - сина Колю (він, до речі, живе у Певеці) і двох доньок - Таню і Ларису, які разом з сім`ями мешкають у Богуславці. Дідусь з бабусею балують своїх онуків та правнуків, яких у них 10. Євген Іванович та Віра Дмитрівна разом пораються на городі, займаються пасікою, тримають птицю.

Де б не доводилося жити ветерану, все життя він любить свій рідний край, свою малу Батьківщину. Як він говорить - тут народився, тут і помру.

У ювілейний день привітання для Є.І.Шаповалова лунали звідусіль - від родичів, односельців, колег. А у неділю всі вони зібралися за гостинним столом Шаповалових, щоб побажати ювіляру міцного здоров`я і мирного неба.

Олена Колеснікова.

 

Переглядів: 559 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar