Вчителько моя, зоре світова…

Професія вчителя-це високошанована професія, адже через душу, серце і руки вчителя проходять і майбутні хлібороби, і робітники, і лікарі, і будівельники... Всіх їх спершу навчає вчитель. Велике щастя, якщо дитині доведеться навчатися у вчителя, як-то кажуть, від Бога, який всі свої знання та вміння, всього себе віддає дітям.  

Таких вчителів багато, але хочеться розповісти про вчительку-пенсіонерку Полтавцеву Ганну Олександрівну. Вона народилася 11 листопада 1925 року в селі Шийківка. Батьки, Калюга Олександр Фанасович та  Віра Зіновна, працювали в колгоспі. У сім'ї виховувалося четверо дітей. Голодного 1933 року ще маленькими померли її братик та сестричка, у сім'ї залишилося двоє дітей: Ганнуся та її старша сестричка. Дитинство у дівчаток було дуже тяжким і голодним. До школи Ганнуся пішла в 1934 році, а в 1941-му  закінчила.

Потім рік Ганна Олександрівна навчалася в Харківському залізничному технікумі, але за браком коштів довелося покинути навчання.

Старша сестра, яка вже працювала вчителем на Західній Україні, надіслала 30 карбованців. На ці гроші Ганна Олександрівна поїхала на навчання в Ізюмську педагогічну школу. Була на першому курсі, коли розпочалася  війна. У 1943 році, після звільнення Борівщини від загарбників, Полтавцева Г.О. вирішила добровільно піти на фронт. Вісімнадцятирічне дівча зарахували до 188 запасного стрілецького полку. Там  вона спершу працювала на пекарні, потім в медсанбаті. Але не могла спокійно дивитись на страждання поранених бійців... Тож перевелася телефоністкою. На фронті отримала звання старшого сержанта, в 1945 році  звільнена в запас із 174 окремого батальйону зв'язку.

Ганна Олександрівна, перебуваючи на фронті, у майбутньому мріяла стати вчителем, давати дітям знання, навчати їх добру і справедливості, виховувати в них любов до рідного краю. Її мріям судилося здійснитися.

Свою педагогічну стежину розпочала вчителем початкових класів у Шийківській школі. В 1961 році  закінчила Харківський педагогічний інститут,  здобувши вищу освіту, почала викладати історію та іноземну мову в рідній школі. Її уроки запам'ятали учні, які завжди бачили перед собою добру розумну вчительку з лагідною материнською посмішкою. Дітям було цікаво на уроках слухати розповіді педагога, мандрувати сторінками історії, поринати в захоплюючі історичні події. Її доброго серця та щирої душі вистачало не лише на дітлахів. Слушною порадою, мудрим словом вона допомагала багатьом     односельцям.

 Кажуть, що колишніх вчителів не буває, тому що вони назавжди залишаються в пам'яті своїх вихованців. То ж у свій 90-річний ювілей іменинниця радо зустрічала своїх колишніх учнів, які мов ті пташки, зліталися до її оселі. Ганна Олександрівна приймала поздоровлення від рідних, сусідів, знайомих, представників селищної ради та територіального центру. У свої 90 років Полтавцева Г.О. радіє життю, ділиться з односельцями  своїм життєвим досвідом, допомагає їм добрим словом та порадами.