Колишня Московія, яка з легкої руки Петра І у 1721 році враз була перейменована на "Росію", завжди жила історичними міфами. Це стосується, перш за все, її походження і відносин з сусідами, особливо українцями.

Ось два, порівняно свіжі міфи, які озвучив у ЗМІ не хто інший, як Володимир Путін. Перший: Росія врятувала росіян Криму і Донбасу від "оскаженілих бандерівців", які мали намір їх "вирізати". Другий: російських регулярних військ на території Донбасу нема і ніколи не було.

Ці  російські міфи, як і багато інших, про що йтиметься далі, спростувати неважко: отже вони не мають жодного документального підґрунтя. Все то емоції. На те вони і міфи. І розраховані вони на "внутрішнє споживання". Чого варті, наприклад, "набіги" на Україну неадекватного Володимира Жириновського. Із завзяттям, гідним кращого застосування, "натреновані" ведучі різних політизованих телешоу, такі, як Д.Кисельов, В.Соловйов, Р.Бабаян, П.Толстой, а також "навчені" політологи і журналісти, такі, як Д.Куликов, І.Коротченко, С.Михеєв (ім'я їм - легіон!) з піною на губах втовкмачують у мізки пересічних росіян найрізноманітніші шизофренічні міфи про Україну, незважаючи на те, що майже ніхто в світі їм не вірить, окрім зомбованих росіян.

Аби хтось не звинуватив мене у пропаганді "нацизму", не буду тут посилатися на популярну авторську передачу письменника Володимира Яворівського, яку він веде на українському радіо щонеділі, розвінчуючи ро-сійську міфотворчість. Покликатимусь на авторитет батька комуністичної теорії - Карла Маркса, на якого досі моляться, неначе на ікону, російські комуністи і огризки українських, у тому числі - борівських.

Як знаємо, утопічні ідеї Карла Маркса не витримали випробування часом і зазнали краху. Та треба віддати належне Карлу Марксу: був він і оригінальним, об'єктивним істориком. Написав дещо і стосовно Росії. Опублікував, зокрема, працю під назвою "Таємна дипломатія ХVІІІ століття".

У колишньому Радянському Союзі, як і в сучасній Росії, її замовчували, у перекладі на російську мову не видавали. Чому - ясно: у одній із глав Карл Маркс піддав нищівній критиці брехні придворних російських істориків про походження російського народу (В.Татищева, М.Карамзіна, М.Погодіна та ін.). Нещодавно російський журналіст і дослідник Борис Праздніков переклав її з анг-лійської і з коментарями поширив у інтернеті.

Згідно з твердженнями Карла Маркса (подаються тут з огляду на газетні вимоги тезисно), Московія зовсім не була спадкоємницею Русі - могутньої європейської держави, якій литовські і угро-фінські племена платили данину. У літописі Нестора "Повість минулих літ" мовиться: "данину Русі давали: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корс, зимигола, нарова, ліб". Переважно це центр, північ і північний захід сучасної Росії.

То не була Русь. Такою вважали племена, які мешкали на Київщині, Чернігівщині, Переяславщині, Смоленщині, Псковщині, Новгородщині, а потім до них приєдналися Галичина, Волинь. Ніякої іншої Русі не існувало. Московія, як етнічне об'єднання, утворилася десь у другій половині ХІІ століття. До її складу ввійшли переважно ті племена, які перераховує літописець Нестор.

Щодо русинів, які населяли Русь, то цей етнос існував з Х століття. Тож московити, а потім росіяни, ніколи не були "старшим братом" українського народу, а навпаки - "молодшим". І сформувалася Московія не на слов'янському грунті. Якщо й є у росіян (сучасних також) слов'янська кров, то лише якийсь відсоток, завдячуючи колишнім смоленцям, псковичам, новгородцям, котрих свого часу насильно приєднали до себе московити.

Як відомо, на початку ХІІ століття через міжусобиці Русь ослабла і впала під натиском татар. Як і Польща, Угорщина, північні Балкани. Переможці татари утворили свою величезну за розмірами державу - Золоту Орду із столицею у Нижньому Поволжі. Русь до неї не входила, лише платила данину. А от Московія повністю опинилась під Золотою Ордою і за цілих 300 років дуже отатарилася, що не могло не позначитися на ментальності її населення. Це - агресивність по відношенню до сусідів, ненаситне прагнення до захоплень чужих територій. Згадаймо завоювання Новгорода, Казані, Астрахані, Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, Польщі, Фінляндії, Криму. Підступно знехтувавши Переяславські угоди, Росія фактично колонізувала Україну. І це ще не повний перелік.

А потім таке щодо менталітету росіян. Як відомо, Золота Орда підвладний народ тримала фактично у рабстві. Цим пояснюється те, що Росія до цього часу у порівнянні з більшістю європейських держав - бідна, незважаючи на величезні природні багатства: ефективно працюють вільні люди, а не раби. Цим пояснюється і ворожість росіян до демократії, що завжди спостерігається в цій великій країні, звідси і високий рейтинг Володимира Путіна. Росіяни у своїй більшості бажають, аби ними правив цар.

Цікаво зауважив стосовно російської ментальності відомий український правозахисник і політичний діяч Левко Лук'яненко: "Московщина - це азіатська країна угро-фіно-татарського населення, що від початків жило головним чином з мисливства та рибальства, тому не мало прив'язаності до землі, легко зривалося з місця і йшло туди, де можна було взяти щось готове… Народ звик жити не з праці своїх рук, а з того, що створювали інші та створила природа, - звірини, риби, лісу, нафти, газу. Бажання захопити чуже - це глибинне бажання… Цей загарбницький генотип склався давно і в основі своїй не міняється".

Московія як невелике поселення з цією угро-фінською назвою у писемних документах згадується тільки в середині ХІІ століття. І лише в ХVІ-му Московія з'явилась на міжнародній арені. Це і є початок її державності. Принагідно зауважимо, що деякі імперські історики вважали, що їхня держава з'явилася 400 (!?) років до цього. Абсолютно нічим не підтверджений міф. Абсурд, брехня.

Таким чином, повторюємо, Московія знаходилася під владою Золотої Орди досить довго і була її спадкоємицею. Про це неодноразово писали неупереджені російські історики: В.Ключевський, С.Трубецькой, Г.Міллер, В.Соловйов, С.Платонов, а в минулому столітті син поетеси Анни Ахматової (у дівоцтві - Горенко) - Лев Гумильов.

Коли Московія звільнилася нарешті від татаро-монгольського іга (кінець ХІV ст.), у ній по суті нічого не перемінилося. Все звелося лише до заміни татарського хана на православного царя. Аж до Бориса Годунова включно - то родичі Чингізхана.

Потім був Михайло Федорович з фінського роду Андрія Кобили на прозвисько Кошкін, який завдячуючи церкві став носити прізвище Романов.

По волі Петра І Романова, як мовилося, була вкрадена назва Русь і Московія стала називатися Росією. До речі, назва ця, на думку Карла Маркса, не народна, вона штучна. З неї, однак, і розпочинається російська міфотворчість. Владно продовжила цю ганебну справу цариця німкеня Катерина ІІ, яка веліла, зокрема, називати угро-фінські племена, які складали московський етнос, великоросами, а русинів, які мешкали на більшості території Русі, - малоросами.

Аби не ототожнювати себе з Росією русини відтоді стали називати свою землю Україною, а себе українцями. І цілком логічно: різні народи називаються по-різному. Деякі "забамбулені" російські історики доклали чимало зусиль для створення міфу, згідно з яким такого народу як українці взагалі не існувало. Його, мовляв, вигадали в Австро-Угорській імперії, щоб розколоти Велику Росію. Української мови теж начебто не було, це насправді російська, але зіпсована поляками. Гарно висмі-яла цю нісенітницю борівська патріотка Світлана Чуб ("Трудова слава" № 89-90 від 6.11.2015 року). 

Деякі міфи, які розповсюджуються сучасною ро-сійською пропагандою, настільки безглузді, що не потребують коментарів. Як, наприклад, такі: в Україні заборонено говорити російською; Україна голодує; в Україні диктатура "кривавої хунти" і фашистська цензура; "западенці" ненавидять "східняків" і навпаки; в Україні все вирішується у Посольстві США. А чого вартий міф про так званий "русскій мір"!

Тож російських міфів щодо України вистачає. Питається: як ставитися до безлічі цих брехливих фантазій? Як на мене, розважливо, скептично, а то й з гумором. Стосовно гумору варто навести тут показову деталь, яку оприлюднив Борис Праздніков: "Московія платила данину своєму сюзерену і хазяїну кримському хану аж до 1700 року. А цар московський зустрічав кримського хана на Поклонній горі, підсажував його на свого коня, сам ішов пішки, під вуздечку ведучи коня з кримським ханом у Кремль, потім усаджував його на свій трон і ставав перед ним на коліна (!?)". Нічого собі! Отака-то "велич"!

І насамкінець. Ось уже кілька століть археологи шукають артефакти для підтвердження достовірності Куликовської битви, і все безуспішно, а байку про перемогу московітів над татарським ханом Мамаєм розповідають у Росії до цього часу.

Михайло ГОМОН.