Поезія – то музика слів… Музика, яка здатна достукатися до найзакам’янілішого серця, проникнути до самих глибин душі. Іноді тисяча слів прози не скажуть так влучно і проникливо, як кілька рядків вірша. А в особливий час і поезія особлива…

***

Поети знають щось таке,

Що невідомо іншим людям,

Тому і слово їх містке

І на очах нема полуди.

Їм не потрібен камертон -

Душа фальшиве розпізнає.

Їх оминає мирний сон,

Бо миру світ давно не знає.

На мушку першими беруть

Поетів, бунтарів, пророків.

Не цвітом їх рясніє путь -

Сторчма їм істини

                                жорстокі.

Приречені нести свій біль,

Засуджені плекати віру,

Освячені на хліб і сіль

Міняти вина і просвири.

Що їм до серця?

                         Перший сніг,

Росяне листя,

                     спів пташиний,

Жіночий першородний гріх

І довголіття у сивинах.

Якщо в безодню світ пірне,

Де зло і ненависть нуртують,

Промовлять слово чарівне -

І від лукавого врятують.

Те слово - дивна таїна,

І хрест тяжкий, і нагорода.

Поети. Каста неземна,

Безсмертна рідкісна порода.

Приходять світлом  із пітьми

Пророки, бунтарі, поети.

Лишають Слово. Скоро й ми

Їх розгадаємо секрети.

   НЕЗАХИЩЕНІ

Ми беззахисні, мов трава:
топчуть нас, а ми - до небес.

Пробивають кулі слова,
та не вразять дух, що воскрес.
Ми не вмієм зброї тримать,
Нас стріляти ніхто не вчив.
Шпигувать, «зливать»,  катувать -
то парафія ворогів.

Серце добре, мова проста -

українці, що там казать.

а народний гнів нароста,
як насуне чорная рать.

Бо козацької крові шал
не зупинить нічий затвор!
Під щитом  зловісних забрал

збліднуть пики хижих потвор.

Ти ж давно уже зрозумів :
не повернеться на сумне.
Незахищені, й поготів.
Та незламні -ось головне!

Тетяна ЛУКІНОВА.

смт Борова.

                        ***

Мне друзья из Москвы и Карелии

Пишут «правду» про нашу войну…

Я бы русским друзьям поверила,

Если б не был мой брат в плену...

Если б улицы наши тусклые

Не заполнили «гости» с Кавказа…

Если б «братья» смоленские, русские(!!!)

Не стреляли в детей Донбасса!

Я бы спорить ни с кем не стала,

Если б чистое было небо,

Если б утром  старуха-мама

Не рыдала над коркой хлеба!

Если б в горловский тихий двор

Не свозили десятки убитых

И в Донбассе их триколор

Не ходил по рукам бандитов!

Чебоксары, Саратов,Бийск

Знают «правду» про нашу войну!

Знают правду со слов убийц,

Разбомбивших мою страну…

***

Країна в скорботі,  заплакана мати.

Беззахисна, тиха,  самотня...

А небом ідуть  українські солдати -

Військова нескорена сотня!

Старенька бабуся кричить на всю хату

І рветься із синових рук -

Це малась вона в домовині лежати...

Вона! Не онук!

На небі чекає її чоловік!

По неї літали за вікнами круки...

Коханий Василь під Брянськом поліг,

А Брянськ той прийшов  і убив їх онука...

... Стоять на комоді два Василя –

Дві схожих до болю світлини.

А десь під фашистом палає земля…

То знов Перемога  іде в Україну.

***

Кручу большой напольный глобус.

Устав от лжи, обиды, страха…

Я – Горловка, я – Боинг, я – автобус,

Я – Иловайск, Я - Крым! Я - Волноваха!

Я – мать Решата, крымская татарка!

Я - воин, что лежит в открытом поле!

… Но нет толпы  у Триумфальной арки,

На Риволи и  площади де Голля!

Я – пленный! Я – солдаты из окопа!

Я – киборги,  стоящие в огне…

Ну, что же ты молчишь, Европа?

Мы с самого Майдана  шли к тебе!

Тетяна МАЛАХОВА.

м.Горлівка.

                     ***

Єднаймося, браття! Єднаймося, сестри!

Хай ворог тріпоче, хай щезне, як дим.

Нам воленьку нашу  в майбутнєє нести,

Щоб нашим нащадкам віддать молодим

Єдину й могучу,  свобідну країну

Від Чорного моря,  до синіх Карпат,

Де мова співуча  веснянкою лине,

А треба –  на бій закликає набат.

Не зломить наш дух   знавісніла навала,

Ми нашу свободу здобудем в борні,

Щоб рідна Вкраїна ще кращою стала

Синочки життя віддають на війні.

З-під чорної хустки згорьована мати

Очима в сльозах  проводжає дитя.

А хай би ви щезли, убивці прокляті!

Не буде додому  і вам вороття.

За нами – коріння  прадавнього роду,

За нами – молитви Трипільських богів,

Нам здавна давали меча в нагороду,

Щоб ворог і мріяти навіть не смів

Здолати цю мирну, квітучу країну,

Зламати наш дух, відібрати життя.

Єднаймося, браття, щоб мала Вкраїна

І волю і долю і шлях в майбуття!

Тетяна ГРЕБЕНЮК.

м.Ізюм.

МОЯ УКРАЇНО

Знову стогне від гніву  старезний Майдан,

Знов  зневага, підступність, руїна,

Знову линуть до тебе думки громадян,

Рідна нене, моя Україно.

Й хоч охоплюють душу і відчай і щем,

А у серце вгрузає провина,

Все одно із тобою  в майбутнє ідем,

Рідна нене, моя Україно.

Певен я, що допіру лихе промайне,

І загояться з’ятрені рани.

А твій образ над світом пророчо сяйне

Тим суцвіттям, що в дітях не в’яне.

Микола КАЛЮЖНИЙ.

м.Ізюм (колишній заступник редактора газети «Трудова слава»).