Головна » 2016 » Червень » 30 » РИМОВАНЕ ЖИТТЯ
11:06
РИМОВАНЕ ЖИТТЯ

СЛОВА - ЦЕ ДИВНІ ДІАМАНТИ...

Дмитро Зімарєв народився 24 січня 1984 року у с. Піски-Радьківські в сім’ї сільської інтелігенції: батько Ігор Георгійович - колишній шкільний вчитель, мати Людмила Вікторівна – фармацевт. Хлопець зростав у дружній родині разом з молодшими братиком та сестричкою. Перші віршовані та прозаїчні рядки почав писати ще в юні 14 років.

Після закінчення школи навчався у Слов’янському педуніверситеті, де й отримав диплом магістра. В роки навчання і деякий час після закінчення ВУЗу працював керівником комп’ютерного гуртка в Слов’янському ЦДЮТ, вчителював в одній із загальноосвітніх шкіл спочатку м. Слов’янськ, потім у Куп’янську.

За всі ці роки було написано багато пісень, які автор виконує під гітару. Односельці поета мали можливість познайомитися з його творчістю у 2009 році, під час святкування «Дня села». Тоді Дмитро Зімарєв виступив із невеликою власною концертною програмою у супроводі працівника будинку культури Юрія Бебешка (синтезатор).

З 2010 року Дмитро проживає в Харкові. Спочатку працював інженером в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», програмістом-тестувальником ТОВ «Ресофт», а з минулого року – він засновник, організатор та керівник власного колективу вантажників, скадальників та грузоперевезень SENSEYcompany.

Після знайомства в найкращими поетами Слобожанщини, такими як І.І.Корж, А.М.Мірошниченко, а також іншими відомими літераторами України, Росії та Білорусі, з пера вийшли оновлені рядки творчого натхнення, присвячені рідній землі, коханій дівчині, а згодом - дружині Олені, а також проблемам та цінностям суспільства.

Як по-справжньому творча людина, Дмитро не може залишатися осторонь творчого життя міста, тому є постійним відвідувачем літературного клубу «Авал», відвідує літературно-музичні студії, бере участь у загальноміському конкурсі «Что, где, когда – Битва титанов» тощо.

Свої творчі рядки автор активно публікує в інтернет-джерелах: «стихи.ру»; «проза.ру»; «клуб поезії» від журналу Дніпро; «неизвестный гений»; «мой поэтический мир» - власна група у соціальній мережі Вк та інші.

На сьогоднішній день Дмитро Зімарєв - автор понад 250 віршів та пісень різних тематичних категорій. Деякі твори побачили світ в офіційних друкованих виданнях: літературний альманах «Дух землі», м. Хмельницький,  2015; літературний часопис «Барви», м. Хмельницький, 2016 та ін.

Сьогодні ми пропонуємо вам для ознайомлення невеличку підбірку віршів нашого талановитого земляка, в них – і любов, і ніжність, і біль, і боротьба, і незламна внутрішня сила щирості почуттів справжнього українського поета… 

Дай, Боже Україні сили

Нас ворог не здолає,

Бо в нас душа незламна,

Бо кожен в серці має

Хрестителя Івана.

Бо в кожному зростає

Свята любов та віра,

Що Бог оберігає,

Що Бог дарує крила,

Аби завжди стояти

Та не зігнути спину

В бою за нашу мати -

За рідну Україну.

ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ

Люблю Україну,

                    як Лесю з Тарасом

В безмежних просторах

                              віршів та пісень,

І з ними душею

                           та розумом разом

У світ поринаю безмежних ідей.


І там, в незбагненнім

                            жаданім просторі

Благаю у Бога

                             про мирне життя,

Щоб сонце у небі

                                 та нива на полі

У кожнім плекали

                               людські почуття.


Люблю Україну за вірність і силу,

Народжені поміж

                           мільйонів сердець,

За мужність козацьку

                                  та мудру і сиву

Історію, що

                      не вела навпростець.


Люблю Україну

                 всім серцем великим –

Як матір люблю,

                       й серед сотень країн

За неї, єдину, я буду довіку

В молитві й бою не жаліти колін.

 

ПАМ’ЯТІ ГОЛОДОМОРІВ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Ми розучились цінувати хліб,
Що нам несе життя

                        в зерняті кожнім,

І наче сонце в череві порожнім
І душу й тіло огортає в німб.

Та ще колись свої надбання всі
За нього ладен був віддати кожен,
Лише б свій меч

                        не вийняла із ножен

Голодна смерть

                            на вранішній росі.

 

Моє село

Моє село – мій рідний край,

Маленька Батьківщина,

Прошу, мене не забувай,

Бо я – твоя дитина.

 

За тебе завжди я молюсь

Усім святим і Богу,

Щоб всі хто вийшов,

                               повернувсь,

Щоб не забув дорогу.

 

І хай куди нас розведе

Життя по білім світі,

До тебе завжди ми прийдем,

Бо ми – є твої діти.


ТАЛАНТ, НАРОДЖЕНИЙ МАТІР’Ю
Ти мене привела в божий світ,
Чисту душу під серцем зігрівши,
Та навчила любить з малих літ
І пісні, і римовані вірші.

В колисковій твоїй я зустрів
Перші мрії, що вийшли з уяви,
Й дали зерня народженню слів:
Слів-борців за народнії справи.

І нехай у віршах моїх біль,
Чи життя, що палає незламно,
За їх дух переможних зусиль,
Перш за все тобі дякую, мамо.

*  * *

А ти жадана, наче цвіт весінній.

А ти кохана раз і назавжди,

Бо у твоїй живій душі нетлінній

Завжди є той, кого так любиш ти.

*       *     *

 

Слова - це дивні діаманти,

Найкращі золотії злитки,

В яких живуть душі відбитки

Та думки сильної атланти.

 

ЧОМУ, КОЛИ КОХАЮ

Чому, коли кохаю,

                 я хочу, щоб взаємно

До мене відчували

                             священні почуття

І пісню в моїм серці,

                      що грає так приємно

Зі мною разом чули

                                  усе моє життя.


Чому, коли кохаю,

                           я хочу добре знати

Усі її бажання та поклики душі?
Чому для неї прагну

                щасливу мить спіймати

Та разом подолати

                      всі прикрощі в житті?


Чому, коли кохаю,

                                  я хочу цілувати

ЇЇ вуста солодкі

                              та тіла оксамит?

Чому її я прагну

                    всім серцем обійняти,

Зливаючись в єдиний,

                  наш неповторний світ?


Чому, коли дивлюся

                                    в її чарівні очі,

То подумки питаю

                   крізь пристрасні вогні:

”Чому з тобою разом -

                            такі приємні ночі?

Чому з тобою разом -

                            такі щасливі дні?”

 

СОЛДАТСЬКА ДУМА

Якщо додому я не повернусь,

Якщо в бою серед степів загину,

До тебе, мила,

                            все одно прилину,

Хоча б душею вільною з'явлюсь.

 

Промінням першим

                           вранішнім прийду,

Або на небі зірки мерехтінням,

Або дощу

     в спекотний день спасінням -

Тебе, моя кохана, обійму.

 

Але якщо на те є Божа воля,

Аби війни жорстока вбивча сила

Мене в своїх обіймах

                                        не скосила,

Я буду жити, доки зволить доля.

 

Я буду, мила, разом із тобою:

Яскраво-теплим,

                            наче сонце й зорі,

Неначе дощ - і свіжим, і прозорим,

Але живим і сповненим покою.

 

  Вечір з коханою

Невичерпно свіжий подих

Крізь відчинене вікно

Нам дарує вечір добрий,

В темне вдягнений сукно.

 

Телевізор щось белькоче,

Кішка спить, і кава стигне...

Я твої цілую очі

В надвечір’я це чарівне.

 

Наше життя – це серіал

Наше життя – це серіал.

В нім що завгодно може бути:

Обман, надія, різні люди,

Тяжкий та радісний фінал.

 

Наше життя – це серіал,

Подій та пристрастей сценарій,

В якім немов по річці жвавій

Усе пливе. Бурлить. Аврал!

 

І ось я й сам лечу стрімглав,

Кудись туди, де є майбутнє.

І страшно, бо хто й зна, чи путнє.

І що в нім буде, хто б сказав.

 

Хай буде… Аби були там:

Дружина, мати й добрі люди,-

І все, що буде – добре буде.

Так добре, як захочу сам.

Переглядів: 147 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar