ЗНАЙОМСТВО З МІСТОМ ЛЕВА

Нещодавно мені пощастило стати учасницею дуже цікавої і досить унікальної навчальної програми, організованої  Консорціумом із удосконалення менеджмент-освіти в Україні у рамках проекту "Примирення в українському суспільстві: від енергії протесту до енергії творення" за підтримки Уряду Великої Британії. І хоча програма під назвою "Розвиток внутрішнього туризму та підготовка кадрів туристичного супроводу" була розроблена безпосередньо для працівників туристичної галузі, до участі в ній були запрошені і представники ЗМІ зі сходу країни, адже будь-яку інформацію треба висвітлити і донести до широкого загалу.

Протягом тижня учасники з Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської областей вивчали досвід своїх колег у Львові, місті, яке визнано культурною столицею України і має найбільший туристичний потенціал в нашій державі. Приймаючою стороною виступила громадська організація "Асоціація гірських провідників "Ровінь" під керівництвом генерального директора Івана Горбацьо, яка взяла на себе всі організаційні моменти Львівської програми і забезпечила її реалізацію на найвищому рівні.

НАВЧАННЯ

Всі учасники в день приїзду були розселені в готелі "Львів", що у самому центрі міста. Кожного ранку Іван Горбацьо зуст-річав нас на вході і супроводжував до місця навчання. Такі піші переходи вулицями культурної столиці були дуже цікавими, адже більше нагадували екскурсії, оскільки обов'язково доповнювалися розповідями нашого висококласного гіда Івана про історію та архітектуру цих самих вулиць.

Заняття розпочинались о 9-й ранку і закінчувались пізно ввечері. Досвідчені фахівці туристичної сфери Львівщини щедро ділилися з нами своїм досвідом і інформацією щодо розвитку внутрішнього туризму.  Як правильно розвивати і використовувати туристичний потенціал краю? Що саме цікавить туристів і як їх привабити? Які бувають види туризму? Як скласти туристичний маршрут? Яким повинен бути екскурсовод? Як відбувається підготовка гідів? Яка роль неурядових громадських організацій в розвитку туризму? Як співпрацювати з владою? Як залучати до розвитку туризму грантові кошти міжнародної технічної допомоги? Як використовувати інтернет-ресурси? Який рівень сервісу необхідний туристу і як його створити? Яка роль ЗМІ у розвитку туризму? На ці та безліч інших запитань ми отримували відповіді під час лекцій та практичних занять, знайомлячись з роботою різних установ та організацій безпосередньо в їх офісах. Так, ми відвідали управління туризму Львівської міської ради, управління туризму та курортів Департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської ОДА, Львівський міський центр туристичної інформації, Центр туристичної інформації (Tour-info), Львівську Асоціацію розвитку туризму (ЛАРТ), туристично-консультаційну агенцію "Лемберг-Tур", дочірнє підприємство "Туристично-інформаційний центр" Львівської Асоціації розвитку туризму, Бродівський історико-краєзнавчий музей, інше. 

Також в навчальну програму входили планові екскурсії містом, відвідання музеїв, культових релігійних споруд. Більше того, навіть обіди і вечері в різних закладах харчування Львова були невід'ємною частиною нашого навчання, оскільки давали можливість не лише ознайомитися з особливостями галицької кухні, а й оцінити роль ресторанного бізнесу в розвитку туризму, побачити на власні очі, яким різноплановим і креативним може бути підхід до цього питання.

НЕЗАБУТНІ ВРАЖЕННЯ

Запорука успіху - взаєморозуміння і співпраця

Туризмом займаються на Львівщині давно, ґрунтовно, серйозно і ефективно. Наочний результат - понад 2 млн. туристів за рік.  Туризм посідає тут  друге місце в економіці після інформаційних технологій. З почутого і побаченого можу зробити висновок, що головний секрет такого успіху полягає, перш за все, в активній взаємодії і постійній співпраці влади і громади. Те, що робиться, робиться не "з-під палиці" і не для звітності, а на кон-кретний результат і з щирими намірами.

Варто зазначити, що громада у Львові дуже ініціативна, а влада здебільшого ці ініціативи підтримує, десь допомагає, а десь просто не заважає їх втілювати в життя. Таку ініціативність самі львів'яни частково пояснюють тим, що в 90-ті роки минулого століття, після розпаду СРСР, більшість підприємств в місті були закриті, дуже багато місцевих жителів залишилися без роботи і вимушені були шукати заробітків за кордоном, зокрема у Європі. Люди їхали заробляти гроші, щоб прогодувати свої сім'ї, а заодно й набували безцінного досвіду, який потім привозили додому і втілювали в життя. Тому Львів по праву називають найбільш європейським містом України. Громадські організації, яких на Львівщині досить багато, у тандемі з владними структурами успішно залучають для розвитку міста і туризму зокрема, грантові кошти міжнародних організацій. Робота в даному напрямку дає колосальні можливості.

Тож у львів'ян є чому повчитися і представникам владних структур, і простим громадянам.

Історичність і креативність

Старий Львів - це дійсно музей під відкритим небом. Недаремно ж історичний центр міста внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Вікова бруківка в'ється вузенькими вуличками поміж будівлями епох ренесансу, бароко, класицизму... Релігійні споруди різних часів і конфесій, палаци, театри, арсенали, Порохова вежа, Ратуша, площа Ринок… А скільки спеціалізованих музеїв і пам'ятників… Назвати, перелічити все просто неможливо.  І на кожному кроці крамнички, кав'ярні, кнайпи, книгарні… кожна з яких сама по собі є ледь не музеєм - тут і традиції, і звичаї, і історія, і культура, і справжній злет творчої думки.

Вони успішно конкурують між собою, адже кожен з цих закладів має свій особливий колорит, свою неповторну атмосферу. Розмах креативу та почуття гумору в підході до їх створення просто вражає.  Чого варті самі назви: крамниці солодощів "Львівська майстерня карамелі", "Львівська майстерня шоколаду"; суве-нірна крамниця "Львівські цяцьки"; кав'ярні та кнайпи "Львівська копальня кави", "Криївка", "Масонська ложа", "Театр пива", "Львівські пляцки", "Дім легенд", "Мазох-кафе", ресторація-музей "Гасова лямпа"… І багато-багато інших. І всі вони повністю відповідають внутрішньому змісту. Деякі кав'ярні, як наприклад "Львівська копальня кави", можуть бути ще й книгарнями і сувенірними крамничками одночасно. За філіжанкою запашної кави обрати собі книгу до душі, погодьтеся, дуже приємне поєднання.

Жити у Львові і не знати своєї історії та звичаїв просто неможливо, адже їх тут нереально оминути.

Розвинутий у Львові і фестивальний туризм, який теж має своїх поціновувачів. Ви можете потрапити на дискотеку у нічному трамваї, на національне свято шоколаду, на безліч кінематографічних, театральних, музичних та інших фестивалів. І, повірте, отримаєте незабутні враження на все життя!

Толерантність і традиції

Та столиця Галицького краю приваблює не лише своєю історичною спадщиною та креативом, найголовніше багатство Львова - люди і людяність. Такої толерантності і щирості у спілкування я не зустрічала ще в жодному місті України. Не буду стверджувати, що знаю всю Україну, як свої п'ять пальців, але, повірте, маю з чим порівнювати.

Це місто, в якому почуваєш себе комфортно саме таким, який ти є. Воно відкрите для світу, ліберальне і демократичне. Тут, у майже мільйонному  місті, де пліч о пліч мирно уживаються представники різних релігійних конфесій і національностей, а потік туристів за рік більше ніж вдвічі перевищує кількість місцевого населення, однаково спокійно сприймають на вулицях українську, російську, польську, німецьку, англійську мови і наш східноукраїнський суржик. Які б хто не розповідав фантазії про "страшних кривавих львівських бандерівців", за тиждень перебування там нам не вдалося побачити жодного. Більше того, ми неодноразово чули на вулицях російську мову (більшість членів нашої навчальної групи теж розмовляли російською) і жодного разу не бачили у відповідь на це ні осудливих чи, тим більше, ворожих поглядів, ні особливої цікавості. Щоб пояснити, як куди пройти, львів'яни самі часто переходять на російську чи то із ввічливості, чи то, щоб було зрозуміліше співрозмовнику. Тож у Львові можна говорити будь-якою мовою і почуватися комфортно.

Один з членів нашої навчальної групи, Микола Балковенко з Мелітополя (він перебрався туди з Донецька у 2014 році), з цього приводу дуже влучно висловився: "У мене багато знайомих, хто впевнений, що нас, східняків, ненавидять на Західній Україні, і що коли ми потрапимо туди, то буде зле. І коли я намагався заперечувати, мені говорили: "А ти там був? Звідки можеш знати?"  І от тепер я можу сказати: так, я був там, і все бачив, у нас спільна мета - мирна Україна, у нас все спільне, нічого не роз'єднує нас. Більше того, у "Криївці" ми спілкувалися російською мовою, і жодних образ чи непорозумінь не було. Мовного бар'єру не існує: з нами говорили і українською, і російською мовами. Ця програма дійсно допомагає багатьом руйнувати усталені стереотипи".

А ще, львів'яни дуже шанують родинні цінності і традиції. Приїдьте до Львова на різдвяний вечір і ви не потрапите до жодної крамниці чи кав'ярні - львів'яни зустрічають Різдво у родинному колі, разом з дітьми, батьками, онуками.

Тож, якщо вам за істинними традиціями і звичаями, то саме на захід, а зовсім не навпаки.

ЛЬВІВ'ЯНИ ВІДПОВІДАЮТЬ НА ЗАПИТАННЯ

- Кажуть, що львів'яни мріють приєднатися до Польщі, адже ця країна більш успішна, стабільна і рівень життя там значно вищий, ніж в Україні. Що Ви скажете на це?

Іван Горбацьо,  генеральний директор ГО "Асоціація гірських провідників "Ровінь":

- Це щось нове… Ми стільки віків боролися за свою державність, щоб тепер втратити? По-моєму історія нас століттями вчила, що наші інтереси потрібні лише нам і ніхто інший їх відстоювати не буде. Той, хто прийде на наші землі ззовні, зробить це лише з власної користі, у своїх інтересах, а зовсім не в наших. Це історична закономірність, по-іншому просто не буває. Так, ми їздимо за кордон, дивимось як живуть люди, отримуємо досвід. Те, що нам подобається в інших країнах, ми намагаємося потім реалізувати вдома. Вчимося там, як зробити краще тут. І це наш інтерес.   

- В східноукраїнських областях є люди, які не сприймають декомунізацію, намагаються протистояти цьому процесу. І їх досить багато. Як переконати населення, що це дійсно потрібно?

Ігор Лильо, історик, екскурсовод, автор багатьох публікацій на історичну тематику, викладач Львівського національного університету ім. І.Франка, ке-рівник туристичної компанії "Кумпель-тур":

- У Львові є Національний музей-меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". По суті, це перший в Україні музей-в'язниця. Знаходиться він в приміщенні тюрми, де розташовувались каральні органи окупаційних режимів: польського, німецького та радянського. Так от, ця в'язниця функціонувала до1990-го року включно. Тобто практично до кінця ХХ століття. Можете собі уявити? Там все збережено, як було при радянській владі. Тож набирайте групи ваших противників декомунізації і привозьте в "Тюрму на Лонцького" на екскурсію. Дуже допомагає. Як правило, хто хоч раз там побував, вже в радянське минуле не прагне.  Адже те, що там відбувалося, це дійсно страшно.

ВІД ПІЗНАННЯ УКРАЇНИ - ДО ЄДНОСТІ!

Після поїздки до Львова, я  остаточно впевнилася в тому, що більшість проблем у суспільстві виникають внаслідок штучного наголосу на розрізненість регіонів, через відсутність реальних контактів, співпраці, а це породжує міфи і стереотипи, які потім стають ефективною зброєю агресора в інформаційній війні. Тож подорожуйте Україною, беріть участь у подібних програмах, спілкуйтеся з українцями з різних регіонів, пізнавайте свою країну, переконайтеся на власні очі, який дружній і братній наш український народ.  Україна - єдина країна, і це дійсно так!

Оксана ДУДНИК.