Головна » 2016 » Квітень » 25 » Вічний біль чорнобиля
16:56
Вічний біль чорнобиля

Час – річ нестатична, змінна, як ніщо інше. Час може бігти прудким гепардом, може тягнутися дешевою рожевою жуйкою. Інколи здається, що годинник немов зупинився, а інколи – що його стрілки перетворилися на лопасті вентилятора.

Спливає час і з сумнозвісної події 26 квітня. Тридцять років на циферблаті. Незліченна кількість скалічених доль. Вічний 1986 на вулицях покинутого міста.

Проте, що таке тридцять років порівняно із тією кількістю часу, яку доведеться перечекати, перш ніж дивовижна квітуча місцевість знов стане придатною для безпечного проживання людей? Чорнобиль втрачений для нас та наших дітей.

Відчайдушні туристичні організатори пропонують на власні очі подивитися на наслідки аварії за 75 доларів. 75 доларів – і ти у 1986. 75 доларів – і до твоїх послуг будь-яка покинута домівка містечка. 75 доларів – ціна екстремальної розваги, що тридцять років тому зламала не одну сотню життів.

Брудні пательні, які вже ніколи не митимуть дбайливі руки матерів. Вкриті шаром пилу радіоприймачі, що вже ніколи не лагодитимуть батьківські сильні руки. Але найболючіше дивитися на покинуті дитячі іграшки.

Де вони, діти з 86-ого? Кладуть їм на животи парну кількість квітів чи стикаються із ними звичайного буденного дня у ранковому метро, навіть не знаючи, хто вони є і що пережили?

Дитино з 86-ого, чи пам`ятаєш ти досі колір шпалер у батьківській хаті, вид з віконця на весняні квіти, товаришів із твоєї вулиці? Чи монтуєш ти у своїй голові той моторошний день, коли твоє дитяче життя поділилося на етап «до» та етап «після»? Чи добре засинала ти без свого іграшкового ведмедика чи зайчика, дитино з 86-ого?

Вкотре наближається сумна дата, мертва річниця. Школярі сумлінно стоять, дотримуючись хвилини мовчання. Невідомо, про що у цей момент думають вони, діти нового століття, нового часу. Їм нічого пригадувати, вони не зрозуміють усього болю тих, хто втратив дім, близьких, дитинство чи й подальше життя. Але я знаю, про що думаєш ти, дитино з 86-ого.

Певно, ти намагаєшся з мозаїки уривчастих спогадів скласти загальну картину і змоделювати хід подій на кшталт: «Що б було, якби не було Чорнобилю?» Я вгадала?

Хай минають роки, хай час плине, залишаючи минуле позаду, заносячи до теперішнього свої корективи, надаючи тобі можливість створення планів на майбутнє. Може він і загоїв твою рану, але глибокий блідо-червоний шрам вже ніколи не зникне з твоєї душі.

Пам‘ятай про це, дитино з будь-якого року. Памятай про це, дитино, що вже давно вважається дорослою. Тільки разом ми зможемо попереджувати катастрофи, долати їх наслідки, загоювати свої рани. Ти не один. Проте Земля в нас одна. Бережімо її.

Анастасія Бистра.

Учениця Борівської ЗОШ №1, призер літературного конкурсу на кращий твір “Біль і подвиг Чорнобиля”, який проводився за ініціативи та при підтримці народного депутата України, президента громадської спілки “Соціальний Рух Поваги” Віктора Остапчука до 30-ї річниці трагедії на Чорнобильській АЕС.

Переглядів: 57 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar