Головна » 2015 » Березень » 10 » У ЩАСТЯ ЛЮДСЬКОГО ДВА РІВНИХ Є КРИЛА...
10:03
У ЩАСТЯ ЛЮДСЬКОГО ДВА РІВНИХ Є КРИЛА...

У ЩАСТЯ ЛЮДСЬКОГО  ДВА РІВНИХ Є КРИЛА…

У праці роки пролетіли, неначе ластівки в блакить. Ось уже й 65-річний ювілей  провела за поріг директор Борівської  друкарні Антоніна Святенко. І трудовий стаж закінчує відлік п`ятого десятку. Але, як і майже півстоліття тому, ця миловидна жінка щоранку  поспішає на роботу. З літами вона, незважаючи на різні повороти  долі, не втратила  не лише жіночу  привабливість, харизму, а й ентузіазм, прагнення працювати, приносити  користь іншим людям, суспільству.

З рідною Борівщиною пов`язане все її життя. Тут народилась, закінчила школу. В Богуславці, де розпочинала трудовий шлях піонервожатою в місцевій восьмирічці, зустріла   перше і останнє кохання.

З роками  опанувала майже всі поліграфічні  професії, про які мріяла з дитинства, і пройшла, як то кажуть, від наборщика до  крісла директора. І до сьогодні, незважаючи на поважний пенсійний вік, зберегла відданість цій справі, бо вже понад 30 років обіймає посаду директора комунального підприємства «Борівська ра-йонна друкарня». У щирій розмові зі мною Антоніна Юріївна пригадала свій сорокап`ятирічний шлях на виробництві, а найбільше тих, хто працював із нею пліч-о-пліч, допомагав. З глибокою повагою і вдячністю розповідала про   бухгалтера Марію Безименну, яка й сьогодні залишається вірним помічником в роботі, лінотипістів Любов Вроманову, Тамару Данченко, Любов Новікову, наборщика Василя Ляшова, друкарів Ніну Колеснік, Світлану Рибалко та багатьох інших.

В свою чергу, колишні працівники друкарні теж лише найкращими словами характеризують свого керівника: завжди усміхнена, добродушна і разом з тим вимоглива не лише до підопічних, а й до себе;  навіть свого часу, піднявшись на  сходинку головного інженера,  при виробничому навантаженні, могла стати за верстат і складати бланки. - До речі, пізніше й на посаді директора, розповідають її колеги, - чинила так само. Антоніна Юріївна постійно  вболівала за виробництво, про амбіції й мови не могло бути.

Пригадую 80-ті, 90-ті роки.  Скільки роботи було в друкарні! Випуск районної газети «Трудоа слава», виконання інших замовлень. Обсяги виробництва постійно зростали. Майже щотижня відправляли навантажені автомашини з готовою продукцією. Серед замовників – харківські заводи, фабрики, санаторії, лікарні, автотранспортні підприємства.

Та життя не стоїть на місці. Технічний прогрес вніс корективи і в роботу друкарні. Щоб іти в ногу з часом, Антоніні Святенко довелося реорганізувати підприємсто, замінити старе обладнання, перейти на комп`ютеризацію.  

- Нелегкий це був період,- розповідає жінка. - Самотужки опанували комп’ютер, роботу на новому обладнанні. Наприклад, один ризограф замінив три друкарські машини.  В результаті кількість робітників довелося зменшувати. Серце щеміло, коли щороку доводилося скорочувати високопрофесійних спеціалістів.

Але, незважаючи на труднощі, підприємство, серед небагатьох подібних на Харківщині, «вижило». І сьогодні серед замовників є постійні клієнти, обслуговуються орга-нізації району, продається готова продукція: бланки, журнали тощо. Свого часу реалізовували книги.

…Для кожного з нас  робота важить  дуже багато, але це, так би мовити, лише одне крило людського щастя. Друге ж – сім’я.  Понад 37 років душа в душу  прожила  Антоніна Святенко зі своїм чоловіком Іваном. Разом з ним виховали двох прекрасних дітей. Син Сергій проживає далеко від  материнського дому, але по можливості приїжджає до матусі (тато давно відійшов у вічність). А от донька Олена  завжди поруч,  допоможе, розрадить у скрутну хвилину.  Та, мабуть, найцінніший  скарб жінки - двоє онуків,  Христина та Євген,  і маленький правнук, який ось-ось  з`явиться на світ, подарувавши  Антоніні Юріївні  одне з найвищих, найдостойніших, найпочесніших і найсвітліших  звань - прабабуся!

Любов МУХІНА.

 

Переглядів: 181 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar