Головна » 2015 » Липень » 24 » ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ
09:50
ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ

Ще, як на світ благословлялось

Нещодавно вийшла в світ книга нашого земляка Олександра Малія "Ще, як на світ благословлялось".

До збірки художньо-публіцистичних оповідань про Україну нової доби увійшли вже відомі читачам "Три дні в Харкові" та автобіографічний нарис "Тризубий Спас", а також ряд нових творів, в яких автор намагається розкрити самобутні українські долі і характери. Публіцистичний діапазон цих творів надзвичайно широкий: від майже побутової повсякденності до новели-фентезі.

Книга підіймає багатогранні життєві питання: особисті, інтимні, загальнополітичні, питання віри і духовності. Зокрема, аналізуються результати перетворень, окреслених процесами оновлення в часи Незалежності.

Значну увагу приділено тим негативним процесам, які маскуються владою під труднощі перехідного періоду. В книзі яскраво змальовуються ситуації, коли Людина, задля якої і здійснюються ці "переходи", опиняється в становищі чужака у власному домі.

Правда життя, як основа сходження в новий день, ось основний лейтмотив цієї книги.

Придбати книгу можна в магазині канцтоварів ПП О.П.Артемьєвої.

Про автора

Олександр Григорович Малій народився 1960 року в селі Маліївка Борівського району. Закінчив Піско-Радь-ківську середню школу, потім Дніпропетровську спе-ціальну середню школу міліції. Більше 10 років пропрацював у Борівському райвідділі міліції. Розчарувавшись в професії і в системі, яка не змінилася на краще після здобуття Україною незалежності, полишив міліцейську службу. Пробував себе в підприємницькій діяльності. Деякий час очолював відділ внутрішньої політики Борівської райдержадміністрації.

Олександр Малій - неодноразовий лауреат та дипломант Харківського обласного літературного конкурсу ім. О. Масельського (2011, 2013, 2014 років). Лауреат Всеукраїнського конкурсу ессе "Людина в пошуках смислу життя" (Культурна асоціація "Новий Акрополь", 2011р.).

Друкувався у збірці "Твори переможців V обласного літературного конкурсу…" (2012 р.), журналі "Скіфія" (2014 р.), Віснику конкурсу ім. Тараса Шевченка "Чатує в століттях Чернеча Гора" (2014 р.).

Рецензія

Книга "Ще, як на світ благословлялось" з перших рядків захоплює багатством образів, красою та особливістю стилю, глибиною філософських роздумів, які відчуваються в кожному  творі  автора, будь то оповідання автобіографічного характеру чи новела жанру фентезі.

Автор згадує часи становлення Незалежності, особливості цього періоду в нашому районі, сподівання і розчарування з цього приводу на рівні окремої особистості і держави в цілому. В описі подій, в їх глибинному аналізі вгадуються знайомі постаті ра-йонного, обласного, державного масштабу.

Герої оповідань - це й звичайні люди, сенс життя яких зводиться до банального, але найголовнішого - вижити, прогодувати сім'ю, і діячі державного рівня, справжні вершителі доль. 

Автор піднімає питання віри,  духовності в житті українського народу. Намагається проаналізувати вплив релігій на самобутність нації.

Та враження від прочитаного неоднозначні. Інколи автора важко зрозуміти через його внутрішні протиріччя.  Можливо, це пояснюється постійним пошуком істини, глибинним аналізом ситуацій, особистою толерантністю… Та дещо пояснити неможливо.

У першому оповіданні збірки "Тризубий Спас" автор пише:

"… Минуло ще десять років. Змінилася Україна, змінилися українці. За роки незалежності стали відомі незаперечні факти злочинної "провідної і направляючої" ролі КПРС в роки колективізації, голодоморів, репресій. Все чіткіше керівна верхівка цієї партії вимальо-вувалась, як колективний злочинець. Та диво дивне! Вона не лише не зникла з політичного горизонту України, а навпаки - спокійнісінько собі поживає, засідає у Верховній Раді, в радах всіх інших рівнів. І не просто засідає…"

В кінці ж книги, у творі "Перетин" читач несподівано натрапляє на виправдовування злочинів Сталінського режиму державною необхідністю… Це неможливо зрозуміти.

В будь-якій державі людське життя повинно бути найвищою цінністю. Тим більше, коли мова йде про життя беззахисних дітей, жінок, стариків. Люди мільйонами гинули під час голодоморів на території, яка до приходу радянської влади жодного разу не знала голоду. Сотні тисяч дітей залишались сиротами. Найвидатніші діячі науки, культури були розстріляні або репресовані.  Селяни через 70 років після відміни кріпацтва перетворилися на кріпаків без документів і будь-яких громадянських прав  з пожиттєвим обов'язком працювати за трудодні. Цілі народи були піддані  депортаціям. Нещадно нищилися храми, церкви, культурні, архітектурні пам'ятники… Це можна назвати прогресом? Розбудовою державності? Виправдати високими цілями? Це має лише одну назву - злочин, страшний кривавий злочин проти людяності, який не має виправдань. І генетична пам'ять про ті лихоліття досі живе в українцях. На рівні підсвідомості вона сковує страхом наш розум, перетворює на мовчазну безхребетну масу,  нашіптує один і ті ж слова: "Мовчи. Думай як всі. Будь як всі. Ініціатива буде покарана. Моя хата скраю…".

Жоден тоталітарний режим в історії людства ще не виправдав свого існування, тому виправдовування кривавої сталінської диктатури в творах борця за незалежність України є, як мінімум, незрозумілими.

Та незважаючи на когні-тивний дисонанс в ідеях автора, книга варта того, щоб бути прочитаною. Є над чим замислитись, є чому повчитись, є з чим посперечатись.

Оксана ДУДНИК.

ПЕРУНОВА НІЧ

Уривок з книги Олександра Малія «Ще, як на світ благословлялось»

«...- Ви от, молилися, а я так і не зрозумів, якої ви віри: і мусульманське щось у вашій молитві, і буддиське, і в той же час - хреститесь. Якому богу ви молитесь?

Василь ще дивився туди, в ніч, в непроглядність вогких луків, де поволі стихав приглушений тупіть коня. Повернувся, пройшовся, підкинув у вогнище дров. Мабуть, збирався з думками, та прорік коротко і стисло:

- Бог один, - і знову замовк, підгортаючи попіл. Здавалося, він забув, що лаштувався до вечері та я, після нетривкої паузи, вирішив продовжити.

- Як то,- один? В кожній релігії свій, - я хотів привести приклад, але побачивши, що мій співрозмовник не просто посміхається, а мало що не регоче, замовк на півслові. Він покрутив головою, притамовуючи сміх:

 - В кожній релігії, - протягнув він на розпів, -в кожній релігії,- повторив він з наголосом, - то так: кожна нація називає Бога по своєму і по своєму обряду йому поклоняється то й що: у кожного свій Бог? На світі мільйони людей і кожен уявляє його по-своєму і молиться по-своєму, відповідно до звичаїв, традицій, власних уподобань, зрештою? То що? Всім дамо по Богу? Наш Бог - то тільки наша, індивідуальна, чи національна уява про бога. Уява - розумієш? Ікона в церкві, то не бог. То образ. Зображення. Чиясь уява: художника, чи як там його, - богомаза. І індійський богомаз бачить бога таким, а наш - іншим. Так що? Виходячи з цього треба ділити бога, віру, давати їй якісь назви, бирки? Це все, друже мій, лише місцеві особливості сприйняття єдиного і великого Всесвіту. А з ним і Бога, як його Творця. І називай Бога любим іменем, зображуй його з бородою чи з десятьма руками, молися в будь-якому Храмі, - йому все рівно. Якщо в тобі немає святості то і ймення і образ, який ти створив, будуть пустими. Все залежить від твого відношення, від твоєї наповненості: є в тобі Бог - є він і в світі, а немає...»

 

Переглядів: 179 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar