ЙОГО ЖИТТЯ - ЙОГО БАГАТСТВО

Пригадується таке: під час одного з відряджень до Борівського району Харківщини мене у поїздці супроводжував редактор місцевої райгазети «Трудова слава» Василь Колісник. Побували ми в кількох господарствах, поговорили з    десятками людей, оглянули поля, на яких достигали дорідні пшениці, - емоцій, як мовиться, вистачало. А під вечір редактор райгазети запропонував: «Давай ще завітаємо до Чернещини, де господарство очолює майбутній Герой України – Анатолій Тихонович Криворучко. Кажу це серйозно, без жартів…»

Анатолія Тихоновича ми і справді знайшли в колгоспній конторі. Почастував чаєм, довго говорили про колгоспні справи, нагальні проблеми та перспективи. А потім Криворучко запросив нас до своєрідного музею, де були зібрані з усьго світу сотні авторучок. Одну з них він подарував мені і сказав: «Цією авторучкою пишіть правду і тільки правду про наші хліборобські справи, якою б гіркою вона не була…»

Ось такою була моя перша зустріч з майбутнім Героєм України, головою колгоспу «Новий шлях».

   Вчителько  моя, зоре ясная

Дитинство Анатолія випало на важкі повоєнні роки. Він був найменшою дитиною у багатодітній родині, де часом на обід не було й кусеня хліба. Як міг, допомагав рідним, а потім пішов до першого класу базаліївської восьмирічки, де його першою вчителькою стала надзвичайно мудра і доброзичлива жінка – Олександра Федорівна Лукашова. Через багато років вона розповіла мені таке про свого вихованця: «Толя був надзвичайно здібним та допитливим хлопчиком. Допомагав своїм друзям у навчанні. Займався спортом, багато читав. Я вже тоді зрозуміла, що він багато чого досягне в цьому житті. І коли він став уже досвідченим керівником сільгосп-підприємства, Героєм України то, як і раніше, не забував нас. Приїздив у рідне село, обов’язково навідувався до школи з подарунками».

Після закінчення школи мати агітувала сина за те, щоб він йшов навчатися на тракториста. Мовляв, професія на селі  престижна, та й заробітки солідні. Але Анатолій мріяв про зовсім інше – вивчитися на агронома. Тож і поїхав здавати вступні екзамени до Карачаєвського сільгосптехнікуму.

-Після його закінчення  мене направили в колгосп ім. Леніна в Сахновщинський район, де трудився агрономом, -  розповідав Анатолій Криворучко. - Одного разу трапилося так, що голова колгоспу поїхав на навчання, а його заступник захворів. Довелося мені взяти на себе цей важкий тягар управління колективом. І тоді я зрозумів, що це дуже нелегка справа, але водночас цікава та відповідальна.

Потім була служба в армії, а вже після того Анатолія Тихоновича Криворучка направили працювати в колгосп «Новий шлях», що на Борівщині. Тут він дуже швидко себе зарекомендував добрим спеціа-лістом, а головне – зумів знайти підхід до кожного трудівника. Тож коли голову колгоспу направили піднімати відстаюче господарство в іншому селі, люди одностайно обрали молодого 30-річного спе-ціаліста своїм керівником.

     «Новий  шлях» не постаріє 

   На той час «Новий шлях» був одним із кращих у районі. Однак Анатолій Криворучко добре розумів, що є чимало ще незадіяних резервів для зміцнення економіки господарства, підвищення віддачі хлібного поля, тваринництва, запровадження нових технологій. Переконав людей: будуть краще працювати – значно поліпшиться і їхній добробут. І справді, дуже швидко ці плани почали втілюватися в життя. Зміцнювалася матеріально-технічна база господарства, зростала заробітна плата робітників,  а поряд з цим активними темпами будувалося житло для селян та вирішувалися найактуальніші со-ціальні питання. І тут треба відзначити ще одну характерну рису Анатолія Тихоновича – до всього він докопувався сам, як тоді казали, методом проб і помилок.

Анатолій Криворучко передавав свій неоцінений  аграрний досвід багатьом керівникам сільгосппід-приємств області. Ось що пригадує один з них, директор агрофірми «База-ліїївський колос»  Василь Калган:  «Коли мене призначили керівником господарства, я  відразу ж вирушив за порадою до свого давнього друга Анатолія Криворучка. Дістав з кишені  маленький блокнотик, але Тихонович, посміхнувшись, дістав з шухляди солідний зошит і простягнув мені.  Настанови були такі: по-перше, потрібно завжди поважати ветеранів, вони - наш фундамент. Якщо ти будеш приділяти їм увагу - люди зрозуміють, що ти з повагою ставишся до минулого. По-друге, допомагай школі, адже діти - це наше майбутнє. По-третє, ти повинен пам’ятати дні народження кожного зі своїх працівників і намагатися знайти час, щоб привітати особисто. А вже потім він розповів, як потрібно організувати роботу господарства, спілкуватися з  банком, податковою. Усе це сталося мені і знадобилося».     

Уві сні та наяву

    А потім настали кризові 90-ті роки. Недолугі аграрні реформи буквально перетворили в руїни українські села, збанкрутували чимало господарств. Однак, «Новий шлях» витримав і ці нелегкі випробовування. Не пустили «під ніж» худобу, зберегли машинно-тракторний парк, а головне - не скоротили робочі місця та вчасно виплачували заробітну плату.

-           Найважливішим вважаю те, - розповідав А.Т. Криворучко. – Що люди тоді повірили мені, не розтягнули земельні та майнові паї, а ще більше згуртувалися.

Одного разу до Чернещини приїхали зарубіжні гості подивитися, як зараз живе українське село. Оглянули поля, побували на фермах, розпитали про економіку господарства. А насамкінець один з них і запитав  Криворучка – мовляв, чому ви на таких родючих землях бідуєте, ледь зводите кінці з кінцями. Анатолій Тихонович на те відповів: не бідуємо, збираємо по 40 центнерів зернових на гектарі, та майже по 500 центнерів «солодких коренів». А ще через кілька років не лише зрівняємося з вами, але й вийдемо вперед.

Часто Анатолію Тихоновичу снилися сни. Про один із них  він розповів мені. Привидилося  Криворучку, що палає хлібне поле, горять тваринницькі приміщення і він не може це врятувати. Наступного дня, прокинувшись у холодному поту, він дав собі духовний заповіт – обов’язково побудувати у Чернещині Храм Божий. Ось так і «виріс» на Борівщині славетний Свято-Миколаївський Храм. Завітали якось у цю святиню, а він і каже: «Глянь, яке диво. Нам дорога до Бога вже відкрита, бо зробили добру духовну справу. А ще сюди завжди приходитимуть мої доньки, зяті, онуки, дружина і згадуватимуть мене. У житті все робив для людей, а вони, як писав Тарас Шевченко, згадають не злим, тихим словом».

Часто снилося Анатолію Тихоновичу і те, що його доньки живуть і трудяться у благословенній Чернещині. Так воно і сталося насправді. Одну з них люди обрали сільським головою, а інша стала фермером, уже не перший рік трудиться біля землі.

Спасибі наставнику

    Швидко промайнули роки, настав час йти на заслужений відпочинок. Усе частіше Анатолій Тихонович думав про те, хто ж стане його наступником, кому можна довірити господарство, колектив, усе, що було надбано тяжкою працею протягом десятиріч. Після довгих роздумів та перемовин з різними інвесторами він зупинив свій вибір на луганському «Агротоні». Його керівники зобов’язалися зберегти соціальну сферу села, не скорочувати робочих місць, підвищувати заробітну плату та розрахунки за паї. Анатолій Тихонович запропонував на посаду керівника свого давнього друга і учня Олексія Гомона.

-Я дуже вдячний Анатолію Тихоновичу за те, що він навчив мене хліборобському ремеслу, - розповів Олексій Гомон. – Такого керівника годі й було пошукати. Він ніколи не підвищував голос на підлеглих, а натомість, навіть і за якісь прорахунки, намагався все переводити в жарт. Ось така натура, ось такий мій вчитель.

 Ось так Герой України і став пенсіонером. Однак не такий характер у Анатолія Тихоновича, щоб відпочивати з вудкою біля річки, чи  десь, приміром на Багамах. Добре знали про це і керівники області, і аграрії. Відтак, і запропонували Криворучку очолити Раду сільгоспвиробників Харківської області.

-Анатолій Тихонович Криворучко з величезним ентузіазмом взявся за нову справу, - розповідає депутат Харківської обласної ради, голова харківського відділення всеукраїнського аграрного об’єднання «ЗАСТУП» Віталій Панов. – У високих кабінетах він захищав слобожанських аграріїв, у яких була купа найрізноманітніших проблем. До нього чиновники ставилися з повагою, бо авторитет його був незаперечним. Ось так і вдавалося розв’язувати актуальні питання.  А ще Анатолій Тихонович став ініціатором і очолив першу в нашій державі Спілку Героїв України. Вони багато роблять для того, щоб наше суспільство дедалі було  згуртованішим, людям жилося краще, а Україна – процвітала.

 … Минув рік, як Анатолій Тихонович Криворучко відійшов у вічність. Це була тяжка і непоправна втрата для усіх аграріїв, для кожного, хто знав цю прекрасну та мудру людину. Я часто дістаю з шухляди подаровану мені авторучку, згадую його слова, щоб нею я писав правду і лише правду…

Я намагаюся дотримуватися цього правила і, переконаний, це найкраща пам’ять про патріарха хлібних нив.

Олег  Степовий.