Головна » 2015 » Квітень » 3 » Навіки в пам’яті людській
16:45
Навіки в пам’яті людській

Навіки  в  пам’яті  людській

Людина народжується не для того, щоб зникнути невідомою порошинкою, а для того, щоб лишити після себе слід - у пам’яті, в серцях інших людей. І коли людину пам’ятають ще довго, значить вона прожила своє життя не дарма. Саме так можна сказати про Олександра Стефановича Соловецького, який пішов з життя у 2008 році. Його вклад у розбудову Борівщини важко переоцінити.

«У кожного своя доля і свій шлях широкий», написав колись наш славетний поет Тарас Шевченко. Від чого ж залежить доля? Мабуть, від того, в чому людина вбачає сенс життя. А Олександр Стефанович вбачав сенс свого життя у тому, щоб допомагати людям.

О.С. Соловецький третій зліва

Народився він 25 березня 1935 року в с.Безгінка Бєлгородської області у сім’ї службовця. Ріс допитливим та працьовитим, життєвий шлях був тернистим і нелегким. Працюючи на посаді голови райвиконкому, майже 33 роки свого життя присвятив служінню людям Борівщини.

Він був неординарною людиною, невтомним організатором, практиком.

У день, коли О.С.Соловецькому мало б виповнитися 80 років, його вирішили згадати і пом’янути керівники різних рівнів, які свого часу працювали разом з ним. І стоячи біля пам’ятника на кладовищі,  усім було що згадати та розповісти про ті часи.

Іван Захарович Бондаренко: з іменем Олександра Стефановича пов’язана відбудова соціальної та виробничої сфер Борівщини після відновлення нашого району в 1966 році. Це були важкі часи. Він організував роботу так, що в центрі його уваги був кожен керівник, організаційна дисципліна.

Головною рисою його характеру була принциповість у вирішенні конкретних питань.

Свого часу серйозним кроком до розвитку со-ціальної сфери Борової стало будівництво першої та другої черги ГКС. Згідно проекту, для працівників станції було заплановано будівництво двоповерхових будинків. І ось тут Олександр Стефанович разом з іншими керівниками району доклав багато зусиль, аби доказати, що одночасно зі спорудженням будинків (і не дво-, а чотириповерхових) слід будувати і водоканаліза-ційну систему. А це означало, що необхідні й нові очисні споруди.

Програма дорожнього будівництва в районі, яка передбачала будівництво доріг з твердим покриттям до кожного села, магазину, школи, дитсадка, ферми, тракторної бригади була виконана вчасно.

І сьогодні, коли ми їдемо по дорозі, заходимо до районного Будинку культури, поліклініки, інші заклади соціальної сфери, дуже хочеться звернутися до нинішнього покоління, нашої молоді: вивчайте історію рідного краю, аби знати про людей, які творили добро для того, щоб ви сьогодні мали можливість жити в комфортних умовах. Ці знання необхідні, щоб зробити кращим наше селище, район, наш край.

Олександр Стефанович Соловецький заслуговує на повагу всіх нас і може бути прикладом служіння інтересам людей

В рамках програми розвитку історичної пам’яті, що розроблена і діє в районі за підтримки голови райдержадміністрації Віталія Кіяна, голови райради Євгена Жука, колишні колеги О.С.Соловецького  вшанували його пам’ять, поклали квіти до могили.

Микола Семенович Рибалко: особисто я познайомився з Олександром Стефановичем у 1973 році, коли був обраний  першим секретарем райкому комсомолу. Нам часто доводилося разом їздити до Харкова на пленуми, навчання, наради, активи.

Тісніше почав працювати з ним у 1986 році, коли  був призначений заступником голови райвиконкому. Хочу сказати, що як керівник, він був дуже принциповим, вимогливим, любив дисципліну. У нього була добра пам’ять, він ніколи не занотовував сказане. Але якщо Олександр Стефанович будь-кому з керівників давав завдання, його необхідно було виконати не зважаючи ні на що. Часто Олександр Стефанович виїжджав і на поле, був в курсі ходу польових робіт.

У 70-80-х роках велася велика робота по розбудові соціальної сфери району, споруджено багатоквартирні будинки, проведено газифікацію Борової. Збудовано школи та дитсадки у Дружелюбівці, Вищому Солоному, Гороховатці, Підвисокому, Чернещині, Пісках-Радьківських, Шийківці, поліклініку у Боровій. І головне – було покладено асфальт на більшість доріг не лише в райцентрі, а й селах району. А скільки споруджено тваринницьких приміщень. Відкрито ферми, тваринницькі комплекси.  Коли постало питання добудувати Борівську ЗОШ №1, проблему вирішували у пришвидшеному темпі і вже за рік діти знову почали ходити до школи в одну зміну.

Тодішня дійсність була такою, що кошти в районі були, але будматеріали ми могли закупити лише за наявності нарядів. Тому зважаючи на те, що будівництво йшло повним ходом, доводилося часто їздити в Київ, Москву.

Олександр Стефанович – видатна людина і заслуговує на те, щоб пам’ять про нього ще довго жила в наших серцях.

Підготувала Олена КОЛЕСНІКОВА.

 

Переглядів: 208 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
avatar