Головна » 2016 » Липень » 22 » НОВЕ ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
16:00
НОВЕ ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

НАЙВИЩЕ УМІННЯ - ПОЧАТИ СПОЧАТКУ

...На те й погорільці, – будуємо хатку.

Над хаткою небо. А знов голубе.

Найвище уміння – почати спочатку

Життя, розуміння, дорогу, себе.

                                       Ліна Костенко.

Роками будувати своє щастя, ставити цілі і наполегливо йти до них, підкорювати нові вершини, реально бачити перед собою перспективи завтраш-нього дня, а потім, в один момент втратити все, кинути здобутки, досягнення і почати свій шлях спочатку… Саме в такій ситуації опинилися тисячі українців Донбасу в 2014 році. Серед них – родина Крижановських з Горлівки, яка почала своє нове життя два роки тому на Борівщині.

Як розповідає Олексій Крижановський, колишній горлівський підприємець, батько двох дітей (син Тимофій – 5 років, донька Маша – 11 років), вони навіть не уявляли, що виїжджаючи з дому на місяць, покинуть його на роки, а можливо – й назавжди.

- Коли в Горлівці почали стріляти, одразу ж постало питання – вивезти з міста дітей у безпечне місце. Вирішили поїхати на море, пересидіти небезпеку там. Були впевнені, що це ненадовго, тиждень-другий – і ситуація налагодиться, все повернеться у звичне русло, - згадує Олексій. – Після моря ще з місяць гостювали у родичів та знайомих. Час ішов, а Горлівка все більше занурювалась у пекло війни.

- Коли Ви зрозуміли, що треба десь «осідати»? І чому вибір припав на Борівщину?

- Наближався вересень, доньку треба було збирати до школи, а повертатись все ще було нікуди. Вирішили зупинитись у Підлимані. Раніше приїжджали сюди відпочивати, тож мали друзів, знайомих. Шукали житло, планували винаймати, та в с.Бойні трапився невеличкий будиночок, який була можливість купити. Вирішили, що коли зможемо повернутися у Горлівку, будемо приїжджати сюди як на дачу. Та дачний відпочинок дещо затягнувся… Донечка Маша пішла до школи, молодшого влаштували у дитячий садочок, дружина Ганна знайшла собі роботу за професією – юристом у відділі освіти Борівської РДА, а я почав опановувати нове ремесло – вирішив розводити і вирощувати свиней.

- Олексію, розкажіть, чим Ви займалися до війни? Чому обрали саме на свинарство? Вам раніше доводилось робити щось подібне?

-  В Горлівці у мене був приватний невеличкий бізнес, абсолютно не пов’язаний з домашніми тваринами, сільським господарством. Та добрий зна-йомий з Підлиману вже багато років займається свинарством, має великий досвід у цій справі, тож і мені порадив, допоміг розпочати. На подвір’ї, що ми придбали, був старий сарай. Я його відремонтував, купив 4-х поросят і почав їх мучити...  У Боровій пройшов навчання по програмі Міжнародної організації з міграції для переселенців із зони АТО, захистив бізнес-план, отримав в якості гранту крупорушку і котел. Відгодував, продав тих 4-х поросят і купив 15. Потім свиноматка опоросилася, привела одразу 12. І так потихеньку… Зараз у мене їх 42. Всі різного віку. Поступово продаю, розвиваюсь далі.

- Вам хтось допомагає у цій справі?  Адже догляд за такою кількістю тварини – тяжка праця, яка вимагає багато сил і часу.

- Ні, я все повністю роблю сам. Наймати когось в помічники невигідно. Зараз ціни на корма, у порівнянні з закупівельною ціною на м’ясо, дуже високі, тож прибуток невеликий.  А продавати самому на ринку теж можливості немає, адже в цей час треба бути вдома і займатися господарством. До того ж, люди завжди хочуть вирізку, ошийок, а все інше залишається. Куди його потім дівати? І конкуренція досить велика. Тож доводиться все робити самому. Через це я повністю “прив’язаний” до господарства – нікуди не можу поїхати не те що відпочивати, а й у справах. Чесно кажучи, в Горлівці доводилось працювати вдвічі менше, а заробляти вдавалось більше.

- Багато Ваших знайомих виїхало з Горлівки? Які там зараз настрої? Ви не плануєте повертатись найближчим часом?

- Хтось виїхав, хтось залишився. Хтось повернувся, незважаючи на воєнні дії. У кожного своя історія. Якщо є фінансова можливість (житло, робота) жити на новому місці, люди живуть. Але далеко не у всіх така можливість є. Багато хто після тривалих поневірянь повертається в рідне місто, бо не має вибору. А настрої і там, і тут однакові – всі хочуть миру. Різниця лише в тому, що там більшість людей звинувачує Україну, а тут – іншу сторону. «Розділяй і володарюй» - політичний принцип, відомий ще з часів Давнього Риму. Його завжди застосовували для ослаблення, захоплення, а то й знищення цілих народів. От ми й бачимо, як він спрацював в Україні.

Ця історія лише одна з тисяч подібних і зовсім різних історій переселенців, в чий дім прийшла війна. Вони знайшли в собі сили почати спочатку, знайти себе на новому місці, у новій справі. Тож побажаємо їм успіху на новому шляху і нездоланної віри в себе, адже саме вона додає сил і допомагає долати будь-які перешкоди.

Оксана ДУДНИК.

 

 

 

 

Переглядів: 233 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar