Головна » 2015 » Квітень » 2 » КРАСА ЖІНКИ В ТУРБОТІ, ЯКУ ВОНА ДАРУЄ З ЛЮБОВ"Ю
11:23
КРАСА ЖІНКИ В ТУРБОТІ, ЯКУ ВОНА ДАРУЄ З ЛЮБОВ"Ю

Краса жінки в турботі, яку вона дарує з любов’ю

Березень… Первісток весни. Повітря стає таким ароматним, все більше пахне весною, сонечко теж світить по-особливому,  значно тепліше. Саме таким теплим сонячним днем йшла я на зустріч з жінкою, яка працює на керівній посаді вже не один десяток років, виростила сина-красеня, тобто, є досить самодостатньою людиною, і думала з чого почати розмову. І хто вона в першу чергу: дбайлива мати чи успішний керівник? Адже  на цю тему є багато різних думок, суперечок.

Як на мене, то сучасна жінка має цілий набір якостей, які допомагають їй з легкістю справлятися з темпом сучасного життя. І при цьому вона намагається зробити все на вищому рівні, не може дозволити собі десь у чомусь недопрацювати. Вона відповідальна та цілеспрямована - от що можна сказати точно про сучасну жінку і, зокрема, про начальника Управління пенсійного фонду України в Борівському районі Харківської області Валентину Богуславську.

 …Народилась вона в маленькому селі у сім’ї колгоспників. Тато Федір Кирилович (нині покійний) працював трактористом, а мама Ніна Порфилівна  комірником. Валентина серед чотирьох сестер була найстаршою, тому, звичайно ж, їй доводилося опікуватися і меншими сестричками -  Надією, Любою та Наталкою, і допомагати мамі поратися по господарству, на городі.

- З нами жила бабуся, татова мама, вона підказувала що треба зробити в першу чергу, що  - потім. Але все заплановане на день ми встигали зробити до приходу з роботи мами й тата, - ділиться спогадами Валентина Федорівна.

Незважаючи на такі навантаження, дівчині досить легко давалося навчання у школі, як раніше говорили, вона була хорошисткою, тобто, вчилася на «4» і «5». Ще у школі їй подобалося вирішувати математичні задачі, легко давалася й геометрія, як говорили вчителі, був математичний склад розуму. Можливо тому, після закінчення Гороховатської середньої школи у 1977 році,  вирішила вступити до Слов’янського сільгосптехнікуму на спеціальність бухгалтер.

- Студентські роки, мабуть, для кожного хто навчався – найкращі. Навчання давалося мені легко, тож встигала з дівчатами сходити у кіно, у парк, на побачення й підготуватися до занять. Скажу чесно, ніколи не була «зубрилкою», завжди допомагала одногрупникам, - продовжила розповідь жінка.

Та студентські роки пролетіли досить швидко і ось вже у 1979 році Валентина отримала Червоний диплом про закінчення технікуму і повернулася до Підвисокого, аби працювати у колгоспі «Дружба», бо навчалася за направленням від господарства.

- Коли почала трудитися в колгоспі, моя найменша сестричка Наталка тільки-но пішла навчатися до 1 класу. Тому мені довелося контролювати її навчання, допомагати з уроками, -  ділиться спогадами жінка. – Надя тоді вчилася у технікумі, Люба вступила до інституту культури. А я, як і завжди, була вдома за старшу. Тоді ж вступила до Харківського сільгоспінституту імені В.В.Докучаєва, який успішно закінчила у 1985 році.

Так у роботі непомітно пролинули 3 роки. Наступні декілька років Валентина Федорівна працювала у виробничому об’єд- нанні «Сільгоспхімія» - поступово піднімалася кар’єрними сходами від старшого бухгалтера до головного.

-  Пам’ятаю, роботи на підприємстві було дуже багато, адже там трудилися не менше 300 працівників, обслуговували всі колгоспи району. Майже  щодня підприємство отримувало тонни добрив, гербіцидів, інші засоби захисту рослин. Додому доводилося приходити близько опівночі, а на роботу раніше за всіх, - з посмішкою продовжує розповідати Валентина Федорівна.

Не буду перераховувати інші місця роботи, скажу лише, що від самого створення в районі пенсійного фонду, а саме з 1991 року В.Ф.Богуславська працює в цій організації.

- Спершу сама працювала, потім штат збільшився до 2 чоловік, а на даний час у нас 24 працівники. Наш колектив в основному жіночий, лише двоє чоловіків, але хочу відзначити, що всі вони – професіонали своєї справи, допомагають одна одній, дружать. В пенсійному фонді завжди було багато роботи, а зараз, коли додалися ще вимушені переселенці з Донбасу, навантаження на кожного працівника ще збільшилося. Але вони такі ж уважні до кожного відвідувача, приділяють усім час, допомагають, підказують, роз’яснюють. І за це я їм усім щиро вдячна.

Важко по достоїнству оцінити, що означають для жінки діти. Діти - це наше все. Напевно, цією простою і такою життєвою фразою все сказано. І Валентина Богуславська не виняток, для неї син Максим – найголовніший чоловік її життя, а вона для нього турботлива і любляча матуся, яка не уявляє себе без сина. І пишу це не заради красивого слова, це дійсно так, бо бачила як сяяло її обличчя, коли вона розповідала про сина, як звучав голос. І склалося враження, що Валентина Федорівна може розповідати про нього хоч цілий день, аби лише був для цього вільний час.

- Зараз Максим вступив до Чугуєво-Бабчанського лісового коледжу за спеціальністю лісничий. Звичайно, я хотіла для нього іншої професії, але він наполіг на своєму, бо з дитинства любить природу. Ще коли був маленьким, все літо проводив у селі разом з дідусем і бабусею, ходив на рибалку. А коли їхали додому з Підвисокого, обов’язково зупиняли машину і йшли гуляти лісом.

…Непомітно пролетів час спілкування. Я поверталась у редакцію після зустрічі з В.Ф.Богуславською, насолоджувалася теплою весняною погодою і  приємно було знову і знову усвідомлювати: наші жінки – найкращі матусі, керівники, доньки...

Олена  КОЛЕСНІКОВА.

 

Переглядів: 545 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
avatar