Головна » 2016 » Червень » 23 » Є БАЖАННЯ – Є МОЖЛИВОСТІ, НЕМАЄ БАЖАННЯ – ЗНАЙДУТЬСЯ ПРИЧИНИ
14:23
Є БАЖАННЯ – Є МОЖЛИВОСТІ, НЕМАЄ БАЖАННЯ – ЗНАЙДУТЬСЯ ПРИЧИНИ

Ми часто бачимо, чуємо, читаємо в різних засобах масової інформації, як можновладці та політики красиво розповідають про підтримку учасників АТО, про першочергові завдання держави допомагати їм та їхнім сім’ям, забезпечувати належні умови життя та соціальні гарантії. Та чи так це насправді? Чи реалізується це на місцях?

Анатолій Тихонов пішов служити до лав ЗСУ ще у першу хвилю мобілізації, в березні 2014 року. Тоді ще ніхто не уявляв масштабів військового конфлікту на теренах нашої держави. Принесли повістку, з’явився до військкомату, військовий комісар запевнив, що це просто навчання і через 2 тижні чоловік повернеться додому. Та обіцяні 2 тижні розтягнулися більше ніж на рік…

Одразу після військкомату, без навчання і підготовки, Анатолій опинився в Луганську. Там видали форму, взуття, автомат і відправили захищати східні кордони України в с.Дякове на Луганщині.

Бойове хрещення відбулось 30 травня 2014-го. З боку Антрациту проросійські бойовики відкрили по наших прикордонниках вогонь з мінометів. В результаті мінометного обстрілу четверо бійців було поранено, двоє – контужено, знищено техніку. З озброєння у наших військових на той час були лише АК-74 і гранати. А засобів захисту, таких як бронежилети та кевларові каски, не було навіть для тих бійців, хто виходив у наряди.

- З того дня нас постійно накривали з мінометів, САУ, градів. Та після першого разу вже й страху не було. Збудували укріплені бліндажі, там і пересиджували обстріли. Відповідати все одно було нічим, - згадує Анатолій. -  Бували випадки, що через кордон проходили колони «Уралів», повністю завантажені зброєю і до зубів озброєними бойовиками, а наші 2 чоловіки з АК повинні були їх зупинити… Бойовики їхали на Антрацит, на Ровеньки, там укріплювались, а потім обстрілювали нас. Багато чого можна розповісти, та не дуже хочеться згадувати.

Увесь цей час вдома на Анатолія чекали дружина Жанна і син-школяр Дмитро. Жанні довелося влаштуватися одразу на дві роботи, щоб прогодувати себе і сина та ще й передавати найнеобхідніше чоловікові. Про те, що можна когось попросити про допомогу, родина навіть не думала, адже звикла розраховувати лише на себе.

- Як же їм важко було тоді, - розповідає сусідка Ольга Григорівна Логачова. – Жанна на двох роботах гарувала, гроші Анатолію в АТО пересилала, бо він довго картку не міг активувати, щоб зарплату отримувати. Та й платили їм тоді копійки. А сім’я дуже хороша, порядна. Толік скоріше своє віддасть, а не проситиме в когось, ніколи не відмовить у допомозі. І Жанна дуже уважна, приємна дівчина: і тиск поміряє, і ліки принесе. Мені дуже пощастило з сусідами. 

Понад 10 років родина Тихонових мешкає в ава-рійному гуртожитку: потріскані стіни, пічне опалення, відсутність водогону і будь-яких зручностей, а за вікнами ще й велетенська аварійна тополя, яка повністю перекриває світло, гілками руйнує дах, а корінням вже проросла під будівлю і здіймає лінолеум у кімнатах. Через те, що сонце не потрапляє в оселю, там постійно вогко, темно і холодно.

Одразу після демобілізації, у квітні минулого року, Анатолій Тихонов звернувся до селищної ради з приводу аварійного стану гуртожитку.

- Приїхала комісія, провела обстеження, визнала гуртожиток аварійним, депутати зазначили, що треба щось вирішувати. Але вже пройшло більше року, а нам навіть письмової відповіді ніякої не дали, - говорить Жанна Тихонова. - Ми рік добивалися, щоб нам хоча б аварійне дерево спиляли, адже якщо б воно впало, то не залишилося б ні гуртожитку, ні нас. У селищній раді нам обіцяли спочатку до нового року, потім у лютому, потім до Великодня, потім одразу після травневих свят… Депутат селищної ради Роман Сергійович Шутько ще минулого року одразу сказав, що може дати автокран і паливо, а селищна рада хай організує сам процес. Та де там…

Минулої суботи дерево нарешті було спиляно. Депутат Роман Шутько виділив техніку, паливо, знайшов професіоналів у цій справі, оплатив їхню працю і разом з ними, витративши на це увесь суботній день, спиляв ту злощасну тополю. У нього було бажання допомогти людям і він знайшов можливість це зробити, а в кого такого бажання немає, той завжди знаходить причини цього не робити і відмовки.

- У нас дуже хороший депутат, - говорять мешканці гуртожитку (там зараз проживає 4 родини).  – Постійно нам допомагає. Лавку встановив у дворі, колодязь облаштував, дрова привозить, дітям - подарунки до новорічних свят, ніколи не відмовляє у допомозі. Побільше б таких людей на землі, щоб всі один одному допомагали, ніхто б горя не знав.

Жанна Тихонова розповідала, що коли Анатолій на війні боронив рідну землю, волонтери з громадської організації Суспільна служба України з власної ініціативи привезли їм машину дров. Пізніше було надано невеличку грошову допомогу від Борівської РДА, також виділено дрова. Депутат селищної ради М.В.Степаненко допомогла отримати путівку на оздоровлення сина в «Орлятку» минулого року.

- Ми дуже вдячні всім, хто нам допомагав. Та хо-тілось би більше уваги з боку селищної влади, а не лише від небайдужих депутатів. Ми стільки разів зверталися в селищну раду і щодо того ж дерева, і щодо житла, та за цілий рік жодної реакції… Чесно кажучи, це ображає. Цього року знову доводиться вибивати путівку в «Орлятко» для дитини. Постійно треба боротися за свої права. Чому так?

Аварійне дерево нарешті ліквідовано, та гуртожиток, в якому мешкає родина Тихонових, не перестав бути аварійним. Анатолій Тихонов є єдиним учасником АТО на території селищної ради, який, згідно даних управління соціального захисту населення РДА, потребує житла і, відповідно до п.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на першочергове забезпечення житловою площею.

На наш запит щодо даної ситуації селищна рада повідомляє, що рішенням виконавчого комітету від 11 серпня 2015 року сім’я Тихонова А.В. поставлена на першочергову чергу як сім’я учасника АТО. Та в усній розмові селищний голова Олександр Тертишний пояснює, що житла немає, зараз нічого не будується і не звільняється, а пільговиків багато.

Дійсно, житло у нас не будується, будуються лише магазини в асортименті. І дерева під них спилюються швидко і вправно, знаходиться й техніка, й робочі руки, й організаторські здібності… Правду ж кажуть – було б бажання!

Дуже хочеться вірити, що бажання все-таки є, а значить знайдуться можливості і ця проблема буде вирішена. А ми з превеликим задоволенням зможемо написати про новосілля родини Тихонових і про те, як селищна влада підтримує наших захисників та забезпечує належні їм соціальні гарантії, адже саме цим хлопцям ми завдячуємо мирним небом над Боровою.

Оксана ДУДНИК

Переглядів: 138 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar