Головна » 2015 » Травень » 8 » ДО ПЕРЕМОГИ - ЄДНІСТЮ!
08:45
ДО ПЕРЕМОГИ - ЄДНІСТЮ!

До перемоги – єдністю!

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте» – лунає сьогодні звідусіль. Кожен з нас пам’ятає про героїв, які врятували нашу країну від німецько-фашиських загарбників. Напередодні 70-ї річниці Дня Перемоги ми завітали у гості до ветерана Великої Вітчизняної війни Галини Олександрівни Полтавець, яка мешкає у селі Шийківка. Вона поділилась з нами  своїми спогадами і думками.

       

- Галино Олександрівно, розкажіть про своє довоєнне життя. Чим Ви займалися? Які плани будували? Де і як застала Вас війна?

- Спершу я вчилася в Харківському залізничному училищі. Мене з іншими відмінниками навчання відправила туди здавати іспити директор школи, в якій я навчалася. З нашої групи мене одну взяли в училище, інших – ні. Коли ввели плату за навчання в розмірі 150 карбованців, довелось їхати додому, бо грошей не було, платити було нічим. Вже через півроку вступила до Ізюмскої педшколи. Дуже хотіла стати вчителькою.Йшов 1941 рік. Мені  було 16. Саме під час навчання я й дізналася про початок війни. Звичайно, ми всі дуже хвилювалися, не знали, що чекає попереду. Перший курс   закінчити не встигли, всіх відправили по домівках.

- Що було потім? Як Ви потрапили на військову службу?

- Багато людей з Борівщини записувалися добровольцями. Нас забрали трьома наборами, із ра-йону – 120 чоловік. Це було в 1943 році. Добровольців відправили пішим ходом в Дворічну, де і проходило навчання. Жили в лісі в землянках, спали на соломі. Там нас навчали стріляти, водити транспортні засоби. А вже після навчання   були направлені в 41-гвардійську стрілецьку дивізію.Там я спочатку працювала в пекарні, ви-пікала хліб для особового складу дивізії, потім в 1944 році була переведена на посаду старшої телефоністки в 174-й батальйон зв’язку, де й служила до 5 липня 1945 року.

- Як пройшло Ваше бойове хрещення, чи пам’ятаєте перший бій?

- Це було в Дворічній. Нас привели у балку для підготовки стройової, а тут літак німецький. Розвертається і на балку летить. Наш командир був без досвіду, тому не дав команди розбігтися, а крикнув: «Лягай!». Ми, як курчата от шуліки, попадали. Німецький літак спустився вниз до балки і почав стріляти. Тоді загинуло 12 чоловік, серед яких була і моя однокласниця. Зараз на тому місці в балці стоїть пам’ятник загиблим.

- Сумували за домівкою? Отримували звісточки з дому?

- Звичайно сумувала. Часто мамі писала листи. Повідомляла, що ми йдемо на Захід, звільняємо місто за містом. Просила, щоб вона передавала вітання всім моїм подругам. Кожен день чекала відповіді від мами, а також новин від подруги Жені Кабаєвої. Вона писала, що перевозила спорядження для фронту, а що саме – не писала, тому що цензура такі листи не пропускала.

- Що допомагало на війні підтримувати бо-йовий дух?

- Звичайно ж, пісня. Ми співали різних пісень. Але найулюбленішою у нас була «Молдаванка». Як у Молдову зайшли, там її і вивчили. До того ж, іноді на передову приїжджали артисти. Не скажу тільки хто, не пам’ятаю. Зганяли машини, артисти стояли на кузовах і співали. У Луцьку дивилися постанову «Анна Кареніна».

- Де зустріли перемогу?

- В Австрії, у місті Нойнкірхен.

- Як склалося життя після війни? Чи здійснилися Ваші мрії, сподівання в мирний час?

- Я стала вчителькою, як і мріяла. Викладала історію у школах сілЗ елений Гай, Монтівка (раніше - Верхня Борова),Шийківка. Педагогічний стаж налічує понад 30 років. Протягом всього цього часу працювала з «Червоними слідопитами», займалася пошуком матеріалів про місця історичних подій та учасників війни.

- Що побажаєте нинішній молоді? Що особливо тривожить серце в цей непростий для України час?

- Ми раніше воювали всі разом, боролися з ворогом. Бойові побратими з різних куточків країни були наче одна велика родина. Тому сьогодні я бажаю молоді єдності. І нехай нашу Україну обходять стороною всі негаразди.

Анна Виноградська.

 

Переглядів: 118 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar