Головна » 2016 » Січень » 28 » ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ТОЧКА ЗОРУ ІСТОРИКА
13:01
ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ТОЧКА ЗОРУ ІСТОРИКА

ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ТОЧКА ЗОРУ ІСТОРИКА

21 травня минулого року вступили в дію закони по декомунізації. Україна врешті-решт безповоротно пориває з радянським минулим. Вона позбавляється тоталітарної символіки у назвах та пам'ятниках, відкривається доступ до архівних документів про масові репресії та злочини комунізму.

У Борівському районі процес декомунізації йде досить мляво, постійно натикаючись на перешкоди й протистояння. Противники цього закону мотивують свою позицію аргументом: "Це наша історія, не треба її чіпати!".

Саме з цього приводу ми вирішили поспілкуватися з авторитетним істориком-дослідником, відомим далеко за межами нашої області, автором багатьох книг з історії Слобожанщини, заслуженим працівником освіти України Лесем Ісаївим.

- Лесь Якович, як Ви особисто ставитесь до прийняття декомуніза-ційних законів? Чи вчасним було їх прийняття? Чи дійсно вони потрібні Україні?

- Ці закони дуже запізнілі, як мінімум на 25 років, непослідовні та вкрай недосконалі. Навіть повна їх реалізація не приведе до звільнення України від проклятої спадщини радянщини та комунізму. Не треба самого себе дурити, ніякої справді самостійної України ще немає, а продовжує догнивати перефарбована УРСР, жалюгідний уламок імперії зла - СРСР. От коли в нас буде проведена справжня декомунізація, тільки тоді й можна буде говорити про вільну Україну.

Декомунізація повинна в себе обов'язково включати повну дерусифікацію, тобто деколонізацію - звільнення українців від багатовікового ярма російського колоніалізму. Для притомних людей очевидно, що реальна практика радянського комунізму є просто замаскованою формою прагнення росіян до світового панування й поневолення всіх народів.

- Навряд чи хтось знає історію Борівщини краще за Вас. Як Ви прокоментуєте аргумент противників перейменування вулиць та демонтажу пам'ятників, які апелюють до історії? Вони кажуть, що таким було наше минуле, ми не маємо права змінювати щось у ньому,  що це наша історія і її не можна знищувати…

- Заявляти подібне можуть тільки дві категорії людей: свідомі вороги або задурманені, чи, як зараз кажуть, зазомбовані люди, у яких проблеми з адекватною оцінкою навколишньої реальності. Перших треба притягати до відповідальності, а з другими - наполегливо вести роз'яснювальну роботу. До останніх слід ставитися як до вкрай хворих людей, яким потрібна допомога й моральна підтримка. Треба усвідомлювати, що ці "совки" -глибоко нещасні люди, обізлені на всіх і все та передусім на себе, це жертви російсько-кому-ністичної інформаційної війни.

Щодо апеляції до історії. Перш ніж до неї апелювати, треба її хоч трішечки знати. Знати правдиву історію, а не затерті радянські пропагандистські міфи про доброго дідуся Леніна, самовідданого піонера Павлика Морозова, заможне життя колгоспників за "батька" Сталіна, 28 героїв-панфіловців, "Молоду гвардію" чи тих же борівських партизанів і підпільників. Хто цим може похвалитися в Боровій? Хто тут вивчав неспотворену історію? Знаю тільки одного - професора М.Гомона.

Наше минуле насправді зовсім не таке, як нам увесь час малюють лукаві агітатори Росії. "Нє дадім пєрєпісать історію!" - зараз несамовито волають вони. Ми, українці, її не переписуємо, а пишемо свою - наново, правдиву й об'єктивну.

- Кому на руку гальмування процесу декомунізації?

- Ворогам України та нащадкам її катів і загарбників.

- Як, на Вашу думку, повинно проходити перейменування? Яке смислове навантаження й відношення до історії мають нести в собі топонімічні назви?

- Наведу приклад рідної Богуславки. Тут 10 років тому не стали чекати якихось законів, а взяли й назвали вулиці іменем філософа Григорія Сковороди, письменника Остапа Вишні, колишнього директора Богуславської школи С.Єрещенка, льотчика-героя В.Біжка (в Загризовому), керівника колгоспу А.Чепурного - усі вони мають безпосередній стосунок до нашого села. Треба бути останнім нікчемою й невігласом, щоб заперечувати ці імена. Ніхто не проти й вулиці Слобожанської та інших. У тій же Боровій ситуація зовсім протилежна.

Як проводити перейменування? Просто порадитися з розумними людьми, а не йти на повідку нафталінових реліктів совдепії. Радив би зберегти давні місцеві топоніми, які зникли вже на наших очах. У Богуславці, крім вищеза-значених, я пропонував одну з вулиць назвати Пришибською (древній хутір біля Богуславки, затоплений в 1959 р. водосховищем), інші - Олександрією, Москалівкою, Патланівкою, Бухвалівкою (теж назви зниклих місцевих хуторів). За цими топонімами - століття непростої історії, вони є унікальними артефактами минулого. За цими назвами - цікаві тутешні легенди й історії. А про що повідають наступним поколінням безликі назви Соснова, Лугова, Польова, Садова, Колгоспна тощо. Про нашу теперішню духовну убогість?

Власна назва завжди повинна бути оригінальною й неповторною, обов'язково вмотивованою, з нею мусить пов'язуватись якась цікава місцева історія. Кожен топонім-новотвір - це наше послання в майбутнє. Отже, треба бути вкрай відповідальними, творячи нові назви.

Пропонував чиновникам з РДА повернути селу Першотравневе його спокон-вічне ім'я "Степи". Ви ще чули де-небудь таку поетичну назву? Отож бо! А Першотравневе чули?.. Тоді ж, коли перейменовували село "Степи", місцевий радгосп у насмішку назвали іменем московського ката й садиста Постишева, який виморив голодом у 1933 році третину Борівщини, щоб українці гарненько затямили, хто тут господар. Згодом місцеві комуністи, знущаючись далі, ще дотепніше назвали цей радгосп іменем жахливого 1937 року, тобто "20-річчя Жовтня". Бачите, якими кривавими гумористами були більшовики. Вони й зараз не кращі, тільки стали вельми кволими, бо постаріли дуже.

Ось побачите, як якийсь московський провокатор буде пропонувати вшанувати міфічних борівських партизанів і назвати у честь них одну з вулиць іменем Журавльова чи Акімова. Портрети цих двох кривавих кримінальних злочинців, організаторів 3-го Голодомору на Борівщині в 1947 році, ще й досі прикрашають вестибюль райдержадміністрації та райради. Що б це воно означало? Це декомунізація по-борівському? Це, перш за все, абсолютна неповага до всіх тих мільйонів жертв, які загинули внаслідок дій тоталітарного режиму.

- У Боровій є пам'ятник Леніну. Нещодавно селищна рада оголосила конкурс благоустрою з цього приводу. Як Ви вважаєте, чим його необхідно замінити?

- О! Це дуже кумедний монумент! З ним пов'язано безліч, як сказав би Михайло Гомон, тутешніх бувальщин та комічних історій. Анекдотично, але це не справжній Ленін, а підставний, бо справжнього бронзового Леніна поцупили ще чверть століття назад керівники Борівського району, до речі, члени бюро райкому компартії. Про це я колись навіть напишу цілу книгу. Багато борів'ян знають цю історію. Вони вже зараз можуть проводити екскурсії для всіх охочих. Зрозуміло, що за гроші. Ще якісь кошти можна мати селищній раді, запровадивши збір за фотографування з Ульяновим. Боюсь, що після масового ленінопаду борівський Ілліч невдовзі має всі шанси стати унікальним. Особливо коли йому борівські активісти нарешті домалюють на грудях вишиванку. Змогли ж вони нещодавно його постамент прикрасити українською символікою.

 А ви кажете, борівського Леніна замінити. Цур вам, пек! Його охороняти треба вдень і вночі, а то знов комуністи вкрадуть. Вони такі! Борова й так украй убога пам'ятниками, а ви ще й цього хочете забрати в людей…

- Ви, мабуть, жартуєте? Що ж, добре почуття гумору завжди було притаманне українцям, незважаючи на нашу гірку історію. Тоді питання на засипку: "Кажуть, що Ви із Західної України та ще й запеклий бандерівець?"

- Розчарую багатьох: мої прапредки з берегів Оскола ледь не з часів козацтва. А Степана Бандеру, хоча й глибоко поважаю, та все ж себе вважаю савоновцем. Був у нас на Осколі майже 100 років назад такий український повстанський отаман Грицько Савон. Захищав рідний край від червоних зайд-москалів та їхніх місцевих посіпак. Не раз бував і в Боровій та навколишніх селах. Ось чиїм іменем треба називати наші вулиці! Ось кому треба ставити пам'ятники!

 

Така точка зору історика - нашого земляка, українця, Професіонала з великої літери, який практично все своє життя присвятив вивченню, дослідженню, відродженню історії власного народу. Тож і ґрунтується вона не на телевізійній пропаганді і шкільній програмі радянських часів, а на глибоких знаннях, набутих в результаті багатолітньої роботи з документами і артефактами.

Так, без минулого немає майбутнього, та коли ми говоримо про демонтаж старих пам'ятників і перейменування вулиць - це розмова, перш за все, про наше майбутнє. Мова йде про те, що саме з минулого нам буде потрібно у майбутньому? Деякі події, які вже сталися, ми маємо пам'ятати тільки як пересторогу. Натомість інші події можуть служити для нас прикладом, який може згодитися для наступних поколінь. Саме ці події й особи мають бути увічнені. Топонімічні назви виступають маркерами для того, що насправді важливо для нас з вами.

Інтерв'ю провела Оксана ДУДНИК.

 

 

Переглядів: 148 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar