Головна » 2015 » Квітень » 24 » ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ
09:11
ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ

Чорнобиль  не  має минулого часу

...Голос  криниці,  чого  ж  ти  замовк?

Руки  шовковиць, чого  ж  ви  заклякли?

Вікна  забиті, і  висить  замок  -

ржава  сережка над  кігтиком  клямки.

Білий  причілок оббила  сльота.

Хто  там  квилить  у  цій  хаті  ночами?

Може,  живе  там сама  самота,

Соває  пустку  у  піч  рогачами...

Ліна КОСТЕНКО.

Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях, нагадуючи про трагічну дату нашої історі - 26 квітня 1986 року.  Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою… Саме в цю ніч почався відлік часу далеко не мирний, а бойовий і аварійний.

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає. Тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного вибуху.Аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою трагедією за всю історію атомної енергетики. Людство побачило, яка небезпечна сила атома, позбавленого контролю, і як важко приборкати цю силу. Силу, смертельна небезпека якої полягає не тільки у вибухах та пожежах, а й у невидимій, без запаху, кольору та смаку радіа-ції, яка забирає життя у всього живого.

Людству відомі прізвища всіх героїв, які першими стали до бою з непокірним реактором. Серед цих героїв є і мій дідусь -  Сотнік Микола Володимирович.

На початку травня 1986 року, працюючи механізатором в колгоспі «Зоря» Борівського району, дідусь отримав повістку до Чорнобильської зони від  голови сільської ради Шляхова В.Р. Зі слів дідуся, він та рідні були шоковані та водночас занепокоїні такою звісткою. Але  дороги назад не було. Залишивши вдома дружину та  доньку, дідусь разом з іншими вирушив з ра-йонного центру до Харкова, звідти - до  Чугуєва, де потрапив до  військової частини 34102б. Згодом  з  Чугуєва  літаком всі  вирушили до Білої Церкви. 14 серпня 1986 року прибув дідусь до головного місця призначення - с. Оране Іванківського району.

Вже тут облаштували наметове містечко, встановили польову кухню. Йому здавалося, що  знову потрапив до армії: прокидалися, харчувалися, працювали за графіком, але територія не була обмеженою, тому по ній можна було вільно пересуватися.

Дідусь працював водієм. Його обов’язок був перевозити спецвантажі на ЧАЕС, вивозити з Прип’яті верхній шар грунту, а на його місце привозити пісок. За цю роботу платили 3,50 крб. за добу, а решта – тарифна ставка за місцем основної роботи. За кожний виїзд до зони №3 оплата здійснювалась в 4 рази більша, в зону №2 – три тарифні ставки. З 17 по 22 серпня, з 2 по 9, 23, 26 вересня, а також 11, 12, 16, 27 жовтня дідусь перевозив спецвантаж на ЧАЕС, з 2 по 13 листопада були виїзди  до Прип’яті. Спецвантаж дідусь отримував у с. Вільче, де знаходилась вантажна станція, і віз маршрутом Полісся – Іванків – Чорнобиль - Прип’ять. Те, що він бачив за вікном своєї машини, вражало. Адже катастрофа знищила  все: не було ні людей, ні  тварин. Все продовжувало зникати на очах. Залишалися  лише  руїни. Мертва територія.

Під  час перебування в зоні ЧАЕС дідусь дуже сумував за рідними, тому щотижня писав листи додому та з нетерпінням чекав відповіді.  Також у вільнй час читали газети, журнали. Також частенько за 30 км. від їхнього  місця розташування відбувалися концерти відомих співаків. В  Зеленому мисі  дідусь побував на концерті  А. Пугачової та Я. Табачника.

Під час перебування в зоні ЧАЕС дідусь знайшов багато друзів і досі тримає з ними зв’язок.

8 грудня 1986 року Микола Володимирович отримав подяку учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. В цей же день він повернувся додому.

Звичайно, ліквідатори аварії замислювася  над тим, чи вплине радіація на їхнє здоров`я, оскільки засобів захисту  органів  дихання їм не надавали, а ця сила поїдала  міцний метал, то що вже говорити про  організм людини. Цього було просто не уникнути. Під час весняно – польових робіт 1987 року у дідуся почалися проблеми зі здоров’ям. Оскільки місцеві лікарі  не в змозі були допомогти, довелося звернутися до Харківського інституту медичної радіології, де він і пройшов обстеження.

Ніхто не міг сказати, яка була  доза  опромінення, адже радіаційний контроль під час роботи на станції записували на території  частини дідуся як 0,5 рентген, а поряд, в сусідній частині, за цей же час перебування в зоні зазначали 1 рентген. Тому нікому не було відомо, яке було опро-мінення насправді. Лише в Харківському інституті медичної радіології дідусю встановили дозу по крові - 16, 06 Мр опромінення.

Після повернення почалися нові труднощі – це оформлення статусу ліквідатора. Тут виникло багато перешкод. Довідки збирав довго, бо вони були загублені в архіві. Багато разів довелось їздити до райцентру та області з цього питання. Тому підтвердження отримав аж через 10 місяців. Йому встановили І категорію.

Чимало вже  минуло років з часу тієї аварії, однак рани, завдані трагедією, не загоюються: скалічені  людські  долі, загублені життя, сплюндрована природа… Дідусь вважає, що в наш час люди починають забувати про рятівників, які захищали нашу країну від лиха. І я з ним погоджуюсь.  На  мою думку,  Чорнобиль перетворюється сьогодні з реальної історичної події на символічну, звичайнісіньку пам’ятну дату в календарі. Та незважаючи ні на що, сьогодні ця трагедія – найпотужніший соціально-психологічний, історичний досвід України, на якому будуються педагогічні аспекти виховання майбутніх та сучасних поколінь.

Ми  часто  дізнаємося про жахливі наслідки катастрофи завдяки засобам масової інформації, зокрема, про згубний вплив  радіації на навколишнє середовище, що є причиною підвищення смертності населення від невиліковних хвороб.

Хотілося б вірити, що компетентні  науковці  спільно з урядом, нарешті, вирішать проблему з ЧАЕС, і люди не почуватимуть себе приреченими на вимирання. Ми ж, підростаюче покоління, повинні зробити висновки з жахливого уроку чорнобильських подій. Адже природа не вибачає жорстокості й недбалості у ставленні до себе. Вона завжди віддячує взаємністю.

Кирил Ягоров. Учень 6 класу Богуславської ЗОШ.

Керівник Ісаєва Рімма  Борисівна.

На фото: зліва Микола Сотнік. Чорнобиль,

с.Оране, 1986 рік.

 

Переглядів: 105 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar