Головна » 2016 » Січень » 18 » 75 років - як одна мить
11:49
75 років - як одна мить

 

Він ріс у сім`ї робочих - мама і тато працювали на заводі "Машмет".

Це був 1941 рік, і коли почалася Велика Вітчизняна війна, малюку виповнилося лише 6 місяців. Батька мобілізували на війну і він пішов на довгі 4 роки битися з фашистською навалою, захищаючи рідну землю від узурпаторів. В одному з боїв, визволяючи Варшаву від німців, батько Віктора Яковича Вінніка був тяжко поранений. Він дуже хотів жити і обійняти свого маленького сина, але так і не зміг перебороти хворобу. Тож Віктор зі своїм старшим братом залишилися напівсиротами, а їх мама - вдовою.

- Про своє дитинство мені згадувати сумно і гірко, - розповідає Віктор Якович. - Хоча, звісно, розумію, що воно таким безрадісним було для більшості моїх однолітків. Ми - діти війни.

У 1947 році хлопець разом з родиною переїхав до Борової, де на той час жили материні батьки. Не маючи свого житла, довелося поселитися у бригадній хатині, що стояла на вигоні на семи вітрах. Там навіть не було вікон, та й двері такі, що крізь шпарини взимку намітало сніг аж на ліжко.

Вже через 2 роки Віктор з гордістю переступив поріг Борівської середньої школи і всі 10 років вчився гарно, щоб мамі не соромно було за сина.

- Вчитися у школі було легко, адже нас навчали справжні корифеї освіти, на жаль, нині покійні - Вікторія Пантеліївна Стрільцова-Мудрова, Федір Микитович та Оксана Федорівна Білецькі, Раїса Степанівна Сніжко та багато інших. Я до цього часу їм дуже вдячний, адже вони всі були справжніми майстрами своєї справи, Вчителями з великої букви, людьми з великим щирим серцем.

Вже після 5 класу ми, підлітки, ходили на роботу в колгосп. Наприклад, моєю найулюбленішою роботою було возити кіньми чи волами зерно від комбайна. А на комбайнах працювали довго, доки не впаде роса на хлібне поле, - ділиться спогадами Віктор Якович. - Волами правити було тяжко. Мабуть, зараз мало хто знає слова "цоб" і "цобе". Такі команди подавали волам, коли треба було повертати ліворуч чи праворуч.

Дуже важко згадувати ті роки. Ми, діти війни, ходили тоді напівголодні, у недоносках, не знали ласки. І зараз я часто кажу собі: "І все-таки я вижив!".

Після школи юнак вступив до Старомерчинського сільськогосподарського технікуму. Там же зустрів юну красуню Катю, з якою невдовзі побралися і вже 55 років живуть душа в душу.

У 1962 році його призвали до лав Радянської Армії. Службу проходив у Кіровограді. Вже в перший рік став відмінником бо-йової і політичної підготовки.  За це отримав першу відпустку й поїхав до дружини.

- На другому році служби наша стартова батарея запускала ракету на одному з полігонів Казахстану і за точність попадання отримали високу оцінку, за що всіх нас преміювали відпусткою додому, - з легким сумом в голосі, але веселими іскорками в очах розповідає ветеран. - Так, хороші то були роки, молодість…  Лише згодом пожалкував, що не залишився на понадстрокову службу.

Після повернення з армії Віктор Якович працював садоводом у колгоспі, бригадиром рільничої бригади. Завжди був активним і цілеспрямованим. Молодого спеціаліста помітили і запросили працювати у райком партії на посаду інструктора організа-ційного відділу. Потім був головою райкому профспілки працівників сільського господарства і заготівель, 5 років очолював районний комітет народного контролю, 10 років був начальником райсільгоспкомунгоспу і ось вже 15 років - на заслуженному відпочинку.

Разом з дружиною виховали двох дітей - Маргариту і Юрія, допомогли отримати вищу освіту і тепер не натішаться на своїх онуків - Дмитра, Кирилла та Анну.

- Ось і дожив я до свого 75-річчя, - мабуть, вперше зі сльозами на очах говорить Віктор Якович. - Але так хочеться зараз до руки своєї матусі, подякувати їй за те, що не покинула нас з братом у той скрутний час, хоча такі пропозиції були. По життю я оптиміст, дуже люблю свою малу Батьківщину, свій рідний край. Люблю працювати на землі. Протягом того часу, що знаходжуся на пенсії, прагну брати активну участь у роботі районної ради ветеранів, допомагати вирішувати проблеми своїх земляків.

Напередодні ювілею редакція районної газети вітає Вас, Вікторе Яковичу, зі святом. Бажаємо міцного здоровя, миру і злагоди, любові від дітей, онуків, поваги односельчан.

Олена КОЛЕСНІКОВА

Переглядів: 95 | Додав: trudovaslava | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar